Велика Радянська Енциклопедія навіть пояснила, що фальшування Тверських топонімів відбулося одразу після приєднання. Тобто за Івана III. Треба думати, що й місто «святого Спаса на Твері» перейменували на «Тфер (Твер)»у ті ж часи і ті ж люди. Так Москва викорінювала згадки про давнє князівство, від якого відокремилась у 1272 році.
3. « Зубцов, город, центра Зубцовского р(айо)на Калининской (Тверської. — В. Б.) обл. РСФСР. Пристань на Волге, при впадении в нее р. Вазуза… В 1 485 в составе Тверского княжества присоединен к Московскому гос(ударст)ву Иваном III» [2, т. 9, с. 605].
Із Зубцовим не трапилося того, що з Новим Городком та Андрієвим Городком. Ім’я його збереглося. Зазначимо, що, як усі тверські городки, Зубцов мав своїх, татарських удільних князів — Зубцових, Зубатих тощо, яких московити подають за давні слов’янські роди.
Рід «Бахмета Усейнова сына» був настільки розгалуженим, що Мещерські (Ширинські) роди Зубцових і Зубатих зустрічались ще у XVIII столітті.
4. « Кснятин». Велика Радянська Енциклопедія (третє видання) не знає такого міста на теренах сучасної Тверської області (Калінінської). І зрозуміло, чому: ім’я міста походить від імені дружини «Бахмета Усейнова сына — Ксении».
У книзі Т. Манухиної «Святая благоверная княгиня Анна Кашинская», виданій у Парижі 1954 року, розповідається, як одружився перший Тверський князь. А ми уже достоменно знаємо, що першим Тверським князем (засновником) був «Бахмет Усейнов сын — князь Ширинський».
Історик Т. Манухіна чітко пояснила, що християнською дружиною «Бахмета Усейнова сына» була донька пономаря із села Єдімонове. Послухаємо:
«Он (князь. — В. Б.) женился на Ксении, добродетельной и прекрасной невесте своего любимица–отрока. В повести Ксения — не дочь новгородского боярина, а дочь пономаря в селе Едимонове» [65, с. 57].
Не будемо уточнювати, що вчинили московити із містом Ксня тином після 1485 року. Пам’ятаймо, що починаючи з сімдесятих років XVII століття, правителі із роду Романових стирали з лиця землі цілі міста, щоби викорінити згадку про династію Чингісидів. Так, наприклад, міста Твер, Кострома, Ярослав було зруйновано вщент, переплановані, навіть напрямки вулиць змінено. Послухаймо: «После реформ Петра І большой размах получило… градостроительство… Быстро развивались Архангельск, Воронеж, Тула. Новые города строились по регулярным планам. На протяжении 2–й пол(овины) 18–1–й пол(овины) 19 вв. на основе специально разработанных генеральных планов были перестроены Тверь, Ярославль, Кострома, Псков, Калуга, Полтаваи мн(огие) др(угие) города» [2, т. 7, с. 211].
Плани повної перебудови міст були затверджені в часи Катерини II. Ось деякі з них:
1. План Твері затверджений у 1763–67 роках,
2. План Ярославля у — 1778 році,
3. План Костроми у — 1781–84 роках,
4. План Богородська (Ногінськ) у — 1784 році.
Тож як був зруйнований Кснятин можна тільки здогадуватись.
5. « Холм». Сьогодні місто перейменоване на «Красный Холм». В Енциклопедії (третє видання) немає жодної згадки про їхнє давнє поріднення. Москва не згадує про давній Холм. Адже звідти походить Ширинський рід знаменитих князів Холмських. Саме татарський рід князів Мещерських — Холмських допоміг Івану III (Якубові) у 1471 році завоювати Новгород.
То навіщо московській історіографії зайвий раз нагадувати сучасним людям про своє давнє минуле.
6. « Микулин». І цього міста не знає Велика Радянська Енциклопедія (третє видання). Скромненько мовчить. Напевне, місто, звідки пішов рід ширинських Князів Микулинських, теж було зруйновано вщент та так і не відбудовано.
На сучасних картах про місто Микулин — удільну столицю мещерських князів — Микулинських нагадує тільки село Ми кулино на річці Шоша. Сьогодні воно належить до Московської області, аби не муляло очі тверським патріотам. Про те, що Микулино розташовано на давніх руїнах міста Микулин, свідчить такий факт: у книзі професора Олександра Ратшина є запис.
«Уничтоженные монастыри: Николы Лапотника, муж(ской), существовавший некогда от Твери в 30, а от Микулинского городища (нынешняго села, а прежде, как известно, особого удела Микулинских князей) в 18 верстах…» [19, с. 516–517].
Отак відшукалось ще одне Тверське удільне місто (князівство), яке в 1485 році хан Менглі–Гірей передав Московії.
7. « Кашин, город в Калининской (Тверській. — В. Б.) обл(асті) РСФСР. Расположен на р(еке) Кашинка (приток Волги)… в 204 км от Москвы… В летописи упоминается под 1238. Ок(оло) 1300–го К(ашин) — вотчина кн(язя) Дмитрия Борисовича (из рода князей Ростовских). В 1382 К(ашин) присоединен к Тверскому княжеству, вместе с к(ото)рым в 1486 вошел в Московское» [2, т. 11, с. 556].
Це надзвичайно цінне свідчення, яке показує, що Кримський хан Менглі–Гірей провів звичайний обмін Тверського князівства на Касимовське, після чого Московія отримала суцільний кордон із Великим Литовсько–Руським князівством.
Москва боялася визнавати приєднання Тверського князівства та передачу братові Кримського хана Нур–Дуалетові — Каси мовського в одному році. Тому й развела ті події на 1485 та 1486–ті роки. А от укладачі одинадцятого тому Великої Радянської Енциклопедії допустили звичайний недогляд, і московська вигадка потрапила на очі.
8. « Дорогобуж». Одразу попереджаємо читачів, що то не сучасний Дорогобуж Смоленської області. На теренах Великого Тверського князівства у XIV–XV століттях існував другий (свій) Дорогобуж. Він теж був зруйнований московитами у XVII столітті. Певно, мав багато давніх пам’яток роду Чингісидів, тому і не відновлювався.
Напевне, тверський Дорогобуж розташовувався теж на річці Шоша в районі сучасного села Дорожаєво. Він теж у 1485 році в складі Тверського князівства був приєднаний до Московії.
Ми перелічили усі вісім міст, які у складі Великого Тверського князівства Кримський хан Менглі–Гірей у 1485 році передав московитам. Таким чином кордон Московської держави став із заходу межувати з Великим Литовсько–Руським князівством. Але той кордон покищо не виходив на корінні землі литовців та русичів. Ми пам’ятаємо, що з часів Великого князя Ольгерда була завойована у Золотої Орди значна частина сучасних російських областей: Смоленської, Брянської, Тверської та Новгородської. А пізніше, в часи хана Тохтамиша, до великого Литовсько–Русь кого князівства були передані значні території сучасних областей: Тверської, Московської, Смоленської, Калузької, Брянської, Тульської, Орловської та Курської.
Із 1404 року Смоленське князівство, яке, зверніть увагу, до цього часу не мало ніякого зв’язку із Москвою і не було завойоване Золотою Ордою, увійшло добровільно до Великого Литовсько–Руського князівства.
Саме на ці землі золотоординські хани з часів Тохтамиша, а пізніше — Кримські хани, видавали ярлики Литві та отримували із тих земель данину(лодатки).
Ми уже наводили з цього приводу цитати.
Отож, аби вивести московитів на корінні землі сучасних держав: України, Білорусі та Литви, які складали головний кістяк Великого Литовсько–Руського князівства, Кримський хан Менглі–Гірей відібрав у Великого Литовського князя ярлик на ті землі та передав його Московському князю Івану III, так звані «35 городов во главе с Одоевым».
Але вже ті землі Московському князівству довелося відвойовувати. Велике Литовсько–Руське князівство добровільно передати ті землі до Московії відмовилося. Розпочалася довга війна, яка закінчилася тільки 1689 року підписанням «Вічного миру» між Польщею та Московією.
Майже усі війни, які Московія із 1486 року вела з Великим Литовсько–Руським князівством, а після 1569 років — з Річчю Посполитою, були війнами за опанування Московською державою землями, які їй передав Менглі–Гірей у своєму ярлику 1485 року, отими «35 містами на чолі з Одоєвом».