Після смерті Хаджі–Гірея (1466 р.) спалахнула уособиця між його синами, в якій взяв гору енергійний Менглі–Гірей (1468 р.). Він також видав Казимиру ярлик на руські землі (1472 р.)» [167, с. 301].
Дружбою між Великим Литовсько–Руським князівством і Кримським ханством в першу чергу були не задоволені Османська імперія та Московське ханство (князівство). Що зрозуміло: Велике князівство протистояло Османам на Балканах (у 1444 році у битві з турками там загинув король Польщі), а на півночі Велике князівство протистояло Москві в її еспансії на захід. Тому не може бути сумніву, що Османська імперія старалася об’єднати своїх потенційних союзників.
Тим більше, що Османи на початку сімдесятих років уже знали про спробу Ватикану залучити Москву на бік європейських країн у протистоянні з турками. Послухаємо: «Папа искал ей (Софії Палеолог. — В. Б.) достойного жениха и, замышляя тогда воздвигнуть всех государей Европейських на опасного для самой Италии Магомета II, хотел сим браком содействовать видам своей Политики… К удивлению многих, Павал (Папа. — В. Б.) обратил взор на Великого Князя Иоанна… Вследствие сего намерения Кардинал Виссарион, в качестве нашего единоверца, отправил Грека, именем Юрия, с письмом к Великому Князю (в 1469 году), предлагая ему руку Софии, знаменитой дочери Деспота Морейского» [18, т. VI, с. 246].
Підтиском Османської імперії, уже в 1472 році Москва прийняла усі вимоги Кримського хана і направила до Криму свого посла Іванчу. 1473 року Іванча повернувся з Криму з послом Менглі–Гірея Азі–Бабою, «который именем его клятвенно утвердил предварительный мирный договор (умови договору. — В. Б.) между Крымом и Россиею (Московією. — В. Б.) состоящий в том, чтобы Царю Менгли–Гирею, Уланам и Князьям его быть с Иоанном в братстве и любви, против недругов стоять заодно…» [18, VI, с. 260].
Навіть М. М. Карамзін досить чітко визначив, що той узгоджений договір був не союзним договором, а васальним зобов’язанням Московського князя перед Кримським ханом, за яким Іван III визнавав себе васалом Кримського хана, зобов’язувався платити йому данину («поминки»), а хан змушений був захищати свого васала.
Представник Івана III Микита Беклемишев — нащадок «Бахмета Усейнова сына» — підписав у Криму саме такий так званий договір, де говорилось: «Ты, великий Князь (Іван III. — В. Б.), обязан слать ко мне, Царю (Кримському ханові. — В. Б.), поминки, или дары ежегодные». Государь (Іван III. — В. Б.) велел Беклемишеву согласиться на сие…» [18, т. VІ, с. 260].
Пояснювати нічого не треба. Уже в 1474 році Москва мала на руках васальний, хоча й дружній, договір із Кримом. А в 1475 році Османська імперія ввела своє військо на Кримський півострів і підпорядкувала Крим династії Османів. Так Іван III і Московське князівство стали васалами Османської імперії.
Із 1475 року Москва стала сплачувати данину васалові Османської імперії. Що досить влучно констатував Патріарх Досифей (1624–1693):
«Досифей, православный паприарх Иерусалимский, писал Петру (Першому. — В. Б.): “Крымских татар всего горстка, и все же они хвастаются, что получают с вас дань. Татары — турецкие подданные, откуда следует, что вы подданные Турции”» [168, с. 224].
Цікаве історичне свідчення від людини, яка на перших порах підтримувала політику Московії 1660–1680–их років XVIІ століття, а ставши Патріархом, різко звинуватила самого Петра І у зраді інтересів християнства. Московити про це згадувати не бажають. Як не бажають вони згадувати, що союз Москви з Кримом був освячений неканонічною з 1448 року Московською православною церквою, яка зрадила свій Патріархат у найтяжчі для нього роки. Але це звичайна практика вчинків Московської держави.
Отримавши договір про спільні бойові дії з Кримським ханством проти держав Європи та благословення Османів, Московський князь Іван III зажадав од Новгорода уже в 1475 році, аби новгородці увійшли до Московського улусу (князівства) та визнали його «своим Государем». І поки новгородська влада, вичікуючи допомоги від Великого Литовсько–Руського князівства, вел а досить важкі перемовини з Московією, Іван III восени 1477 року завдав Новгороду повторного удару.
«Поручив столицу юному Великому Князю, сыну своєму, он (Іван III. — В. Б.) сам выступил с войском 9 октября, презирая трудности и неудобства осеннего похода в местах болотистых…
Иоанн… велел Холмскому… и другим Воеводам,… идти из Бронниц к Городищу и занять монастыри, чтобы Новгородцы не выжгли оных…