Навіть Велика Радянська Енциклопедія в другій половині XX століття на своїх сторінках допускала звичайне фальшування. Російські академіки знали, що в XV–XVI століттях жодне історичне джерело не називало Московську державу — російською, але спокійно насаджували цю фальшивку. В той час жодним словом не пояснюючи (а то ж Енциклопедія!!!), яким чином і по якому праву Новосіль та Мценськ «вошли в состав Русского государства». Приховуючи та спотворюючи факти, навіть не назвали рік загарбання тих міст — князівств. А правди, що і ці міста належали до Мещери татарського роду Ширинів чекати годі. Хоча, «при составлении Бархатной книги князья Мещерские были помещены в одной росписи с князьями Ширинскими, как происходящие от одного и того же корня (Новиков Н., Родословная книга князей и дворян российских, ч. II, М. 178, с. 345)» [34, с. 30].
9. «Брянск, город, центр Брянской обл. РСФСР… С 1252 — «стольный» город удельного Брянского княжества. В 1356 был захвачен литов(ским) кн(язем) Ольгердом и находился под властью Литвы и Польши. В 1500 войско Ивана III овладело Б(рянском) и он окончательно вошел в состав Моск(овского) гос(ударст)ва» [2, т. 4, с. 78].
Просимо звернути увагу й на цю цитату. Як хитро та витончено російські академіки і професори подали матеріал: здавалося би цілком достовірно. Московити закинули до фрази одне зайве слово «окончательно» і тим повністю сфальшували текст. Бо цим словом нав’язали нам думку, що Брянськ і до 1500 року якимось чином належав до Московії. В той час, коли Брянське князівство було створене ханом Батиєм у 1252 році і належало татарському (тюркському) роду Ширинів.
Одне випнули, а друге — приховали, і отримали звичайну фальшивку, яку автор називає — московською волохатою правдою. Російський історик М. М. Карамзін був дещо дипломатич нішим і називав такі явища «примесами лжи».
10. «Карачев, город, центр Карачевского р–на Брянской обл. РСФСР… С 1246 после нашествия татар К(арачев) — гл(авный) город особого удела… В кон(це) 15 в. К(арачаев) отдан вел(иким) кн(язем) литов(ским) Александром Симеону Иоанновичу Можайскому, который присягнул вел(икому) кн(язю) моск(овскому) Иоанну III…» [2, т. 11, с. 401].
Ми назвали ще чотири міста із 35 (тридцяти п’яти), переданих Кримським ханом Менглі–Гіреєм Московському князеві Івану III, аби посилити Московію та зіштовхнути її з Великим Литовсько–Руським князівством.
У своїх листах–відповідях Московські князі Василь III та Іван IV (Грозний), які отримували вимоги від кримських ханів повернути «35 городов во главе с Одоевом», жодним словом не заперечували, що Іван III таки отримав ті міста згідно з ярликом Менглі–Гірея від Великого Литовсько–Руського князівства. Кримський хан Менглі–Гірей постійно підтримував Московського князя військовими силами при перепідпорядку ванні «Мещерських міст» впродовж 1486–1514 років Московському князівству.
Звернімо увагу: мова у нашому випадку йде саме про «Західну Мещеру» і аж ніяк не про так званий «Мещерський Городок» — Касимов. Та Касимовська Мещера не має жодного відношення до листів кримських ханів. Бо, посадивши у 1486 році на Касимовський царський престол свого брата Нур–Дуалета, хан Менглі–Гірей не відбирав від нього для Івана III жодного Мещерського міста. Всі міста і удільні князівства, які Іван III приєднував до Московії впродовж 1485–1514 років, лежали на заході від Москви.
Тому надзвичайно дивно чути від російських істориків нерозумні байки та вигадки про «Бахмета, Усейнова сына», який немовби загубився десь на теренах Касимовського ханства.
Ось як була зафіксована правда про Ширинський рід Чингісидів «Бахмета Усейнова сына».
«Правда, родословная князей Мещерских появилась не позднее 1555 г., когда по приказанию Грозного был составлен «Государев родословец» в числе немногих родов которого был помещен и род князей Мещерских» [43, с. 13].
Саме отой «Государев родословец» Івана Грозного і не дозволив династії Романових при написанні «Родословной книги князей и дворян российских», вперше оприлюдненої знаменитим Миколою Івановичем Новіковим у 1787 році, змінити родовід великих Тверських князів.
Таким чином до нас дійшла правда про «Бахмета Усейнова сына» — рідного брата хана Батия — Чилаукуна, його сина — Беклемиша, який прийняв хрещення і став князем Михайлом. І ми уже встановили у першій книзі «Москва Ординська», що тим Михайлом був — Михайло Тверський, який побудував церкву «Преображения Господня» в «Андреевом Городке», який ще називався «городом Святого Спаса на Твери», а пізніше московити назвали його — «Тферь», а ще пізніше — «Тверь».