«Зная великую пользу союза (це неправда, бо мова йде про васальну залежність Москви. — В. Б.) Менгли–Гирея, Василий нетерпеливо желал возобновить его; уведомил хана о кончине родителя и… (просив. — В. Б.) от него новой Шертной… грамоты. Менгли–Гирей прислал ее с двумя своими Вельможами…» [18, т. VII, с. 8].
Одразу після підписання Василем III Шертної грамоти Кримському ханові, закінчились чвари між Казанню та Москвою.
«…Убежденный Менгли–Гиреем… Магмет–Аминь (Казанский цар. — В. Б.) исполнил его волю; новою клятвенною грамотою обязался быть ему (Василию III. — В. Б.) другом…» [18, т. VII, с. 10].
Після смерті Улу Мухаммеда (1462 рік) між Москвою і Казанню постійно точилася боротьба за родову першість. Ось чому кримські хани, як і московські князі, завжди намагалися тримати на Казанському царському престолі свою людину: і ті й інші мали на те право — московити, як на батьківський спадок, а кримські хани, як спадкоємні царі Золотої Орди.
На перше десятиліття XVI століття припадає зрада татарського роду Глинських Великому Литовсько–Руському князю. Під тиском хана Менглі–Гірея Глинські перейшли зі своїм військом та частиною своїх земель до Московського князя. У ці ж роки і Кримський хан наніс жорстокого удару по володіннях Литви.
Спільні дії Москви і Криму призвели до підписання Великим Литовсько–Руським князівством угоди, за якою до Московії відійшли землі згідно з ярликом хана Менглі–Гірея: «35 городов во главе с Одоевым» і «те писанные города, что к нам (Криму. — В. Б.) тянут: Брянеск, Стародуб, Почап, Новый Городок, Рылеск, Путивль, Карачев, Радогощ…».
Звичайно, головним аргументом, який вплинув на рішення BKЛ піти на передачу земель до Московії, стало рішення Кримського хана та старійшин кримських татарських родів. Хоча у Великому Литовсько–Руському князівстві добре знали і про тиск Стамбула на Крим.
За мирним договором між Москвою та Вільно 1508 року до Московської держави відійшли татарські уділи з «Князьями — Шемякиными, Стародубскими, Трубецкими, Одоевскими, Воротынскими, Перемышльскими, Новосильскими, Белевскими, Масальскими, все их отчины и города» [18, т. VII, с. 16].
Ще недавно більшість із цих князів відбудовували Київ (1482–1484 роки), а з 1508 року, за наказом Кримського хана Менглі–Гірея, стали васалами Московського князя Василя III.
Московська історична наука про цей бік так званого «завоювання» воліла мовчати. Хоча російські історики оприлюднили факт передачі Кримським ханом Івану III «тридцяти и пяти городов с Одоевом в головах (а они), из старины деда нашего были, а, и в дефтери посмотри увидаешь», та історики за сотню років не дослідили це питання.
Отакий черговий анекдот московської історії. Що цікаво, мовчить з цього приводу й українська історична наука. Та повернімося до нашої теми.
Кримські хани у своїх листах постійно запрошували московських князів взяти участь у походах на Астрахань, де отаборились їхні вороги — мангити. Про те писав і М. М. Карамзін:
«Магмет–Гирей… вызвался даже, в залог союза, прислать одного из сыновей на житье в… (Московію. — В. Б.), ежели Великий Князь пошлет сильную рать водою на Астрахань» [18, т. VII, с. 44].
Кримські хани постійно підштовхували Московію до захоплення земель на сході. Та московські владоможці поки що цього не розуміли, освоюючи західні території, які так легко потрапили до рук. Окупувавши, за ярликом хана «35 городов во главе с Одоевом» та Сіверщину, московити розірвали договір з Великим Литовсько–Руським князівством і рушили на завоювання Смоленська, який до того часу ніколи ні до Московії, ні до Золотої Орди не належав.
Московити ярлик на нього від Кримського хана отримати не могли. А саме Смоленськ, мов ніж, розтинав нові московські надбання.
Московське військо двічі підступало під Смоленськ, та було вщент розгромлене. Після того зрадники Глинські запросили із Германії «многих людей искусных в ратном деле, которые приехали в Москву через Ливонию» [18, т. VII, с. 37].
Цього разу московити Смоленськ не брали штурмом, а «начали стрелять по городу из–за Днепра большими и мелкими ядрами, окованными свинцом» [18, т. VII, с. 37].
Глинські та німці–найманці зробили свою справу — Смоленськ упав у 1514 році. Московський лапоть (чобіт) вперше ступив до Смоленська та втриматись там не зміг, бо у 1611 році був відібраний у Московії та приєднаний до Польщі.