Всі ці роки, поки Василь III чітко дотримувався Шертної грамоти, даної Кримському ханові, та вів постійні війни з Великим Литовсько–Руським князівством, Крим і Стамбул підтримували свого васала. Василь III постійно направляв своїх послів до Стамбула і до Криму, де їх радо приймали, і, навіть сам приймав послів від Султана.
У 1510 році дружина хана Менглі–Гірея, знаменита Нурсал тан, відвідала Москву та Казань, де зустрічалася із своїми синами: Летифом, що мешкав при дворі Василя III, та Мухаммед–Еміном, який сидів на Казанському царському престолі з 1487 року. До нього престол займав його брат Алі–Хан. Звернімо увагу — з 1486 року і Касимовським царським престолом володіли родичі Менглі–Гірея:
1. Нур–Дуалет (брат Менглі–Гірея) — 1486–1491 рр.
2. Сатилган (син Нур–Дуалета) — 1491–1506 рр.
3. Джанай (син Нур–Дуалета) — 1506–1512 рр.
І тільки після Джаная Касимовський царський стіл посів, скоріше із примусової згоди Кримського хана, представник роду хана Тохтамиша та його сини:
4. Шейх–Ауліар — 1512–1516 рр.
5. Шах–Алі Хан(синАуліара) — 1516–1518 рр.
6. Джан–Алі (синАуліара) — 1519–1532 рр.
Тобто з кінця 1512 року рід Гіреїв втратив касимовський престол, що з подачі московитів відійшов до дружнього їм роду хана Тохтамиша. Звичайно, таке рішення міг прийняти тільки рід Ширинів.
У цьому проявилося виховання Василя III, якого мати для досягнення мети навчила діяти не силою, а хитрістю.
Це саме той випадок, про який писав М. М. Карамзін: «Менее славился воинским счастием, более опасною для врагов хитростию» [18, т. VІІ, с. 8].
Послухаємо про відвідини Москви та Казані царицею Нурсалтан:
«В 1510 году жена Менгли–Гиреева, Нурсултан, приехала в Москву с Царевичем Саипом и с тремя Послами… Целию сего путешествия было свидание Царицы с ее сыновьями, Ле тифом и Магмет–Аминем. Великий князь угощал ее как свою знаменитую приятельницу и через месяц… (вона поїхала. — В. Б.) в Казань, где она жила около года… (у свого сина, Казанського царя. — В. Б.) Магмет–Аминя… Царица Нурсултан при возвращении из Казани жила опять месяцев шесть в Москве, ласкаемая, честимая при дворе…» [18, т. VІІ, с. 31].
Мова у М. М. Карамзіна йде не про відвідини царицею чужих династичних дворів, а відвідини своєї родини в Москві і в Казані, родичі якої шість місяців «ласкали и честили» старійшину роду Улу–Мухаммеда. І в цьому висновку немає ніяких домислів, якщо згадати, що на казанському царському престолі сиділи сини цариці Нурсалтан: спочатку — Алі–Хан, а потім — Мухаммед–Емін. При цьому не забуваймо, що свого часу Казанський улус став спадком старшого сина Улу–Му хаммеда — Махмутека, а Московський — молодшого сина — Якуба (Івана).
Очевидно цариця Нурсалтан була молодшою дочкою останнього царя Золотої Орди — Улу–Мухаммеда. А рід кримських ханів–Гіреїв, як і роди Тохтамиша та Улу–Мухаммеда, походили від Ширинів брата хана Батия — Тука–Тумура, сину якого Уран Тимуру хан Золотої Орди Менгу–Тимур передав землі Криму. Ми про це говорили у першому томі «Москви Ординської», у першому розділі частини п’ятої.
Тобто правлячі династії Криму, Москви та Казані у 1510 році походили із одного давнього ханського роду, і царівна Нурсалтан належала до старійшин роду по жіночій лінії. Тому з такими почестями її приймали і в Москві, і в Казані.
Про узгоджені спільні дії Москви та Криму проти Великого Литовсько–Руського князівства до 1514 року свідчать десятки прикладів. Наведемо тільки один 1512 рік. У тому році навесні Кримський хан Менглі–Гірей завдав потужного удару по Русі Україні з півдня. Послухаємо: «Під Вишнівцем, поблизу Лопушни, очолюване князем (Костянтином Івановичем Острозьким. — В. Б.) 6–тисячне військо погромило учетверо більші сили кримського хана Менглі–Гірея, звільнивши 16 тисяч полонених (28 квітня 1512 р.)» [167, с. 524].
А ось що робили московити того ж таки року: «Того–таки 1512 року,… розпочалася нова московсько–литовська війна, яка тривала близько десяти років…» [167, с. 530].
На перших порах, завдяки зриву мирних угод та несподіваним ударам, Московія мала у війні деяку перевагу. Не забуваймо, що на боці Василя III воювали касимовські, казанські, астраханські і ногайські татари та їх підтримував Кримський хан.
Але уже з кінця 1514 року, по суті, молодий Кримський хан Магмет–Гірей (його батько Менглі–Гірей помер 1515 року в глибокій старості) запропонував Василю III повернути Касимовське ханство родові Гіреїв, або повернути Литві «Сіверщину», до якої в ті часи залучали Брянщину. Про що свідчить лист Кримського хана до Василя III 1514 року. Звичайно, Москва не погоджувалася на жодну пропозицію Кримського хана, і посилено спілкувалася зі Стамбулом, намагаючись через Султана вплинути на нового Кримського хана Магмет–Гірея.