І султан, і Кримський хан зрозуміли стратегічну лінію мос ковитів. Тому Іванові IV (Грозному), за словами того ж таки М. М. Карамзіна, було запропоновано або повернути Астрахань та Казань, «или того, чтобы Иоанн, владея ими, признал себя данником Оттоманской Империи» [18, т. IX, с. 96].
Тут скоріше мова йшла не про «данника Оттоманской Империи», а про васала, бо Москва на ті роки була «данником Крымского хана». М. М. Карамзін цю нісенітницю написав свідомо, аби збити нас. Скоріше за все, Московія не одразу погодилася стати «васалом Оттоманской Империи». Тому «…Хан, возбуждаемый Турками, готовится к войне с нами (московитами. — В. Б.)» [18, т. IX, с. 96].
Вже навесні 1571 року Кримський хан Девлет–Гірей завдав страшного удару по Московії. Звичайно, Девлет–Гірей виконував не тільки вказівку Стамбула, але й мав свої особисті відносини з Іваном IV (Грозним). Ми на це ще звернемо увагу.
«Хан, вооружив всех своих Улусников, тысяч сто или более, с необыкновенною скоростию вступил в южные пределы России (Московії. — В. Б.)… Хан обошел их (московитів на берегах Оки. — В. Б.) и другим путем приблизился к Серпухову, где был сам Иоанн с Опричниною. Требовалось решительности, великодушия; Царь бежал!.. В Коломну, оттуда в Слободу, мимо несчастной Москвы; из Слободы к Ярославлю, чтобы спастися от неприятеля, спастися от изменников: ибо ему казалось, что и Воеводы, и Россия выдают его Татарам!.. Мая 24, в праздник Вознесения, Хан подступил к Москве — и случилось, чего ожидать надлежало: он велел зажечь предместия… Небо омрачилось дымом; поднялся вихрь, и через несколько минут огненное, бурное море разлилось их конца в конец города с ужасным шумом и ревом… Народ, воины в беспамятстве искали спасения и гибли под развалинами пылающих зданий или в тесноте давили друг друга… В три часа не стало Москвы; ни посадов, ни Китая–города; уцелел один Кремль, где в церкви Успения Богоматери сидел Митрополит Кирилл с святынею и с казною… Людей погибло невероятное множество: более ста двадцати тысяч воинов и граждан, кроме жен, младенцев и жителей сельских, бежавших в Москву от неприятеля; а всех около осьмисот тысяч… Давлет–Гирей… привел в Тавриду более ста тысяч пленников» [18, т. IX, с. 97–98].
Після такого страшного удару Іван IV виконав усі вимоги і султана Турецького, і Кримського хана. Свідченням чого є швидкий відвід ханом свого війська. Зрозуміло, що втративши біля мільйона людей, Іван IV, при бажанні хана, міг позбутися й голови. Та, як бачимо, такої мети — усунути Івана IV від влади в Москві, Девлет–Гірей не мав, а це свідчить про те, що Московського князя тільки попереджали. І не більше!
Дуже цікавим є звернення Кримського хана до Івана IV (Грозного). Воно зайвий раз пояснює мотив ДевлеттГірея покарати Московського князя. Бо чекати прямого визнання цього факту від московських істориків годі.
Ось що говорив Кримський хан, покидаючи московську землю влітку 1571 року: «Я везде искалтебя, в Серпухове и в самой Москве; хотел венца с головы твоей: но ты бежал из Серпухова, бежал из Москвы — и смеешь хвалиться своим Царским величием, не имея ни мужества, ни стыда! Ныне узнал я пути Государства твоего; снова буду ктебе… если не сделаешь, чего требую, и не дашь мне клятвенной грамоты за себя, за детей и внучат своих» [18, т. IX, с. 99].
Як вчинив Іван IV (Грозний)?
Послухаємо М. М. Карамзіна: «Бил челом хану!..» [18, т. IX, с. 99].
Треба зазначити: у Російській імперії на початку XIX століття теж панувала думка, що «План… (походу на Астрахань. — В. Б.) исходил, в первую очередь, из интересов Турции в ее борьбе с давним ее врагом — Персией» [149, с. 25].
То значно пізніше російські ура–патріоти понавигадували різних «доважків брехні», аби пояснити свою героїчну перемогу над турками під «Астраханню у 1569 році». Особливо багато в цьому напрямку зробили в часи більшовицько–російського ура–патріотизму.
Російська історична наука настільки спотворена, що в ній неможливо знайти, як же «Иван IV бил челом хану». Хоча кожному зрозуміло, що після такого потужного удару Кримського хана і таких втрат Московія була зобов’язана реагувати на вимоги Турецького султана і Кримського хана. В російській історіографії ми не знайдемо такого пояснення. Але є так звані суміжні докази, які пояснюють приховану московитами правду.
В зв’язку з тим, що Астрахань і Казань надалі залишились підпорядкованими Москві, то, звичайно, Іван IV підписав «васальну грамоту» перед Турецьким султаном. У протилежному випадку ми бачили б нові руйнівні походи на Москву чи турків, чи Криму, тоді як і Крим, і Османи у 1572 році дозволили Іванові IV придушити масові повстання в Казанському ханстві.