За працями професора М. Г. Сафаргалієва можна визначити кожного із шести названих ханів. Але сам професор цього не зробив — він знав, до чого подібне дослідження може призвести. Та й цензура, певно, не дозволила цього робити. Про хана Димитрія російський професор навіть не заїкнувся.
Щоби читачі не подумали, що цих ханів знали тільки в російській історичній науці, нагадаю, що про хана Кутлубугу писали також тодішні перські та арабські історики.
Ось що розповів давній єгипетський історик Ельмухіббі в своїх працях, описуючи з ким і як листувався єгипетський султан:
«Кутлубуга Инак. Это один из (тех) четырех, которые по принятому обычаю, бывают правителями в землях Узбека. Переписка с ним, согласно тому, как написан был ему ответ 10–го джумадиэльахыра 752 года (= 5 авг. 1351 г.), производилась на третушке листа, упомянутым калямом (писалось); «да увеличит Аллах всевышний благодать его высостепенства эмирского, великаго, ученого, правосуднаго, укрепителя, пособника, поручителя, устроителя, зиждителя, покровителя, нойона, эссефи, величия ислама и мусульман, главы эмиров двух миров, поборника воителей и борцов за веру, вождя ратей, предводителя войск, убежища религии, сокровища государства, пособника царей и султанов, меча повелителя правоверных». Затем (помещались) пожелание, алама «брат его» адрес «Кутлубуга Инак, йаместник хана Джанибека» [15, с. 348].
Не будемо наводити ще з десяток свідчень істориків, де чітко засвідчено, що хан Кутлубуга є достовірною особою, входив до «ханської правлячої ради» за часів ханів Джанібека (1342–1357) та Бердібека (1357–1359) і перших років золотоординської смути (1360–1380). А так як членами «ханської ради» були правителі удільних улусів із роду Чингісидів, про що уже говорилося раніше, то немає сумніву, що хан Кутлубуга і є одним із тих «дедичей и отичей подольской земли», які послали свою військову тьму проти Ольгерда.
Треба розуміти, що хани Кутлубуга, Хаджібей і Дмитрій були особисто зацікавлені в протистоянні Великому Литовському князю Ольгерду. Саме від території їхніх улусів Ольгерд протягом п’ятдесятих років XIV століття відібрав деяку частину та приєднав до своїх володінь. І тут дивуватись не слід — татарські удільні князі не мали сили протистояти Русько–Литовському війську, і Ольгерд, як ми бачили з його листа до Константинопольського Патріарха, попервах не міняв удільного князя та його знать, тож місцеві князі мали навіть деякі переваги від підпорядкування Ольгердові: надійна допомога та захист знаходилися поруч. Тим часом, як Золота Орда була випотрошена чумою та роздиралася внутрішніми протиріччями. Отак ми й підійшли до визначення удільних улусів трьох татарських ханів: Кутлубуги, Хаджібея і Дмитрія.
До улусу Кутлубуги належали верхні землі межиріччя Дону і Дніпра. Він і був володарем Західного улусу Золотої Орди.
Скоріше за все хан Кутлубуга і очолював військо Золотої Орди у Синьоводській битві. Після цієї битви, з 1363 року, ім’я Кутлубуги зникає із сторінок історії.
Пропоную молодим українським історикам дослідити це питання детальніше, залучивши давні історичні джерела із Готської Герцогської бібліотеки, Паризької Національної бібліотеки, Берлінської бібліотеки, Британського музею та Оксфордські рукописи. [Всі назви взяті з 15, с. 315].
Не тримаймось російських історичних джерел — вони переповнені «доважками брехні».
2. Хан Хаджібей. Зрозуміло, що назвавши хана Котлубугу іменем, яке стовідсотково збігається з арабськими і перськими джерелами, московські владоможці, фальшуючи сторінки історії, не могли допустити, щоби ім’я другого хана «отича и дедича Подольськой земли» дійшло до нащадків неспотвореним. Ці достовірні імена ханів штовхали би нас до роздумів та аналітичних висновків. А це для Московської держави вкрай небезпечне явище. Отож, те ім’я хана–Чингісида, володаря золотоординського улусу, подається в дещо видозміненій формі — Хаджи–Черкес.
Здавалося б, і не здогадаєшся, що Хаджи–Черкес и Хаджибей — одна особа. Скажіть, будь ласка, шановні московські професори, якщо ви одну дійову особу своєї історії називаєте різними іменами і ніде не пояснюєте, що мова йде про одну людину, то хіба це не називається фальшуванням?
Навіть автор цих рядків, який уже більше тридцяти п’яти років працює із золотоординськими матеріалами, як кажуть, і днює й ночує з ними, змушений був кілька тижнів вивчати різні джерела, аби дійти кінцевої думки.