Ось що писав М. Г. Сафаргалієв, найкращий знавець родословних Чингісидів у 1960 році:
«Хаджи–Черкес, по словам Ибн–Халдуна, являющийся походным эмиром Бердибека, после убийства хана завладел окрестностями Астрахани…, стал “владетелем Астраханского удела”. О размерах его удела (улусу. — В. Б.) можно судить по карте братьев Пиццигано (1367 г.) в которой указывается его лагерь… значительно выше города Астрахани. К 1369 году Хаджи–Черкес настолько крепко чувствовал себя в своем улусе, что он был в состоянии начать борьбу с Мамаем из–за Сарая» [14, с. 120].
Хаджібей, він же — Хаджі–Черкес, є теж історичною особою Золотої Орди. У хана Бердібека Хаджібей був похідним головнокомандувачем військових сил Золотої Орди, мав у безпосередньому підпорядкуванні під час військових походів не один десяток темників–Чингісидів. Отож і сам мусив належати до ханського роду.
Звичайно, і цього хана — Чингісида знали давні арабські і перські історики. Послухаємо того ж Ельмухіббі:
«Коджа Алибек в землях Узбековых. Это тот самый, с которым открыта была переписка, когда было написано ему в 465 году (=10 окт. 1363 – 27 сент. 1364 г.). Форма переписки с ним (такая): имя и титул с буквой й; адрес его — имя его Коджа Алибек» [15, с. 349].
Звернімо увагу: наш витяг взято із праці В. Г. Тізенгаузена «Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. Том I. Извлечение из сочинений арабских» видання 1884 року. Тобто книга виходила за життя, в перекладі та редкції академіка В. Г. Тізенгаузена. Так от, в тій же книзі російського академіка В. Г. Тізенгаузена, на сторінці 391, хана Хаджі–Черкеса, він же Коджа Алібек, називають, просто — Хаджа.
Послухаємо академіка:
«Хаджи выслал свои войска против них с одним из эмиров своих, который прибегнул к хитрости, успел отогнать их от Астрахани» [15, с. 391].
А далі послухаємо Велику Радянську Енциклопедію (третє видання) щодо написання тюркських імен та значення титулу бей.
«Бег, бек, бей, бий (тюрк. — властитель, господин, князь, синоним арабского амир, или эмир), титул родоплеменной, а затем феод(альной) знати в странах Бл(ижнего) и Ср(еднего) Востока…
На терр(итории) ныне входящей в СССР, впервые встречается в 14 в., когда хан Золотой Орды Узбек (1312–1342) присвоил титул Бек (бей, бий)… нойонам (полководцям. — В. Б.), принявшим мусульманство. Титул Б(ей) мог быть наследственным или приобретался путем пожалования… В соединении с собств(енным) именем слово Б(ей) ставилось после имени» [2, т. 3, с. 73].
Отже, знаменитий хан Хаджібей — «отич и дедич Подольской земли» цілком конкретна дійова особа Золотої Орди — хан із роду Чингісидів на ім’я Хаджа, після смерті Бердібека у 1359 році володів Астраханським улусом.
Змушений признатись, на це визначення мене підштовхнув професор М. Г. Сафаргалієв. Више наводився витяг із книги професора «Распад Золотой Орды». Так от, у примітці до слів «владетелем Астраханского удела» М. Г. Сафаргалієв зробив грубу помилку: замість І тому праці В. Г. Тізенгаузена, вказав на ІІ–ий том, та ще й на сторінку 389, якої в другому томі взагалі немає. Не знати цього М. Г. Сафаргалієв не міг. Отже зроблена професором помилка, — свідома.
Він, таким чином, давав натяк звернути увагу на працю арабського історика Ібн–Халдуна, яка й допомогла розкрити ще один секрет так званої російської історії.
Так ми визначили двох із названих «трех братьев татарських» — Хаджі–бея і Кутлубугу. Обидва золотоординських хани, дійсно, в шістдесяті роки XIV століття (і раніше) входили до правлячої еліти держави і були володарями ханських улусів Орди.
3. Хан Дмитрій. Звичайно, російська історична наука про такого хана воліла мовчати, не згадувати. Що цілком зрозуміло. Хоча автор у своїх дослідженнях уже не раз доводив, що Москва і Московське князівство входили до Золотої Орди і були її складовим улусом. Для цього випадку надамо нові докази, яких раніше не наводили.
Видаючи у тридцятих роках першу «Большую Советскую Энциклопедию», російські більшовицькі професори та академіки в 40 томі, який побачив світ у 1938 році, навели карту під назвою «Государства Чингисидов». Так от, Москва, Твер, Ярослав, Кострома, Володимир, Калуга і всі райони сучасної Центральної Росії, окрім Новгорода, за твердженням тієї карти, входили до Золотої Орди. Карта друкувалася в Москві, на замовлення Головліту № Д/0375, заказ № 8119, накладом 46000 примірників.
Тобто у 1938 році провідні російські професори та академіки дотримувалися думки, і не приховували її, що Москва з 1238 до 1502 року була складовою частиною Золотої Орди.