Тільки після 1389 року, коли повернувся зі своєї подорожі Пимен, а пройшло не менше року, Дмитрій, так званий Донський, міг відправити Дионісія — суздальського єпископа до Патріарха.
Коло московської брехні набуло кінця і в цьому випадку.
Наближався 1392 рік, коли золотоординський хан Тохтамиш, стратив зрадника Сарихозю (Золотого Паломника), який за російською «історичною наукою» відомий як Дмитрій Донський, а сам особисто зі своїми ілями (родами) зайняв Московський улус.
Отоді–то великий Литовсько–Руський князь Вітовт дозволив Київському митрополиту Кипріану тимчасово взяти під свою опіку московське православіє. Йшов 1392 рік.
ЧАСТИНА ДРУГА
ЦАР (ХАН) ТОХТАМИШ
1
Розгромивши восени 1380 року темника Мамая та стративши його 28 листопада в місті Кафа, хан Тохтамиш повністю заволодів владою у Золотій Орді.
Велика Радянська Енциклопедія (третє видання) фіксує цей факт таким чином: «Тохтамыш в 1380 разгромил войско Мамая на р. Калке…» [2, том 9, с. 561].
А професор М. Г. Сафаргалієв уточнює: «Новому хану Тохтамышу, пришедшему на смену Мамаю, удалось объединить под своей властью Синюю Орду, Хорезм, Астраханский удел Хаджи–Черкеса, орду Мамая й восстановить единство Джучиева улуса» [14, с. 137].
Але слід зазначити, що хоча Тохтамиш був Чингісидом, однак він не належав до роду Батия. Отож із самого початку його правління порушувалась Яса Чингісхана, яка заповідала центральну владу Джучі–улусу та Золотої Орди родові Бату–хана.
Хан Тохтамиш походив із роду тринадцятого брата хана Батия — Тука–Тимура. Це рід того хана, якому знаменитий Менгу–Тимур передав землі Криму, та переселив на них більшість населення його родів. Але частина тих родів і нащадків Тука–Тимура залишились мешкати на своїх старих землях. Серед них і рід хана Тохтамиша.
Після перемоги 1380 року, хан Тохтамиш переселив залишки своїх родів із району сучасного Мангишлаку на терени Криму, де завжди мав підтримку. Ось як про те повідомляє казахський історик К. К. Даніяров: «После победы в 1380 году Тохтамыш–хан заселил Крым своими родами… Это роды Шырын, Барын, Аргын, Кыпшак…» [28, с. 187].
Тепер поговоримо про так звану Куликовську битву, якої, звичайно, не було. Це вигадка московської історіографії.
Той же казахський історик К. К. Даніяров пише: «В книге Утемиша Хаджи “Чингиснаме” также не упоминается Куликовская битва, а сообщается о победе Тохтамыс–хана над Мамаем и его убийстве. О Куликовской битве сообщают только российские историки. Сообщения очевидцев тех событий, арабских историков, послов и Утемнёна Хаджи, не являющихся заинтересованной стороной, стали доказательством, что Куликовской битвы не было» [28, с. 160].
Одним із визначних міфів російської історичної науки є вигадка про так звану Куликовську битву. Та Куликовська брехня вже три сотні років поспіль нав’язується московитами всьому світу і повністю підпорядкована московській шовіністичній ідеології.
Погляньмо на події далекої минувшини з точки зору незаангажованої людини.
Московія XIV ст. була невід’ємною складовою Золотої Орди, в якій з 1360 по 1380 рік точилася жорстока боротьба за владу, протягом двадцяти років великими ханами ставали 25 прямих та побічних нащадків Чингісхана. В тій жорстокій конкурентній боротьбі особливо авторитетним та впливовим був темник Мамай, досить наближена до влади людина, оскільки одружився із сестрою Великого хана Бердібека (правив Ордою з 1357 до 1359 року). Перебравши до рук багато важелів ханської влади, Мамай особисто знімав та призначав великих ханів.
Але, що цікаво, смута ніяк не впливала на приналежність Московії до золотоординської імперії. Л. Гумільов писав:
«Любопытно, что русские (московські. — В. Б.) князья, даже во время «замятии» (смути 1360–1380 рр. — В. Б.), когда ханы менялись чуть ли не каждый год, продолжали возить «выход» (дань) в Орду — то есть такой взнос, на который Орда содержала свое войско, помогавшее (Московії. — В. Б.) в войнах со… всеми врагами Великого княжества Владимирского» [100, с. 15].
Ось такою була незалежність Московії від золотоординської влади напередодні Куликовської битви.
Чому ж тоді московський князь Димитрій у 1380 році виступив проти Мамая? Аналізуємо винятково російські історичні джерела.