А найцікавіше наостанок:
«После смерти Д(олгорукого) его архив был приобретен через подставное лицо царским правительством…» [2, т. 8, с.409].
Отак працює донині Московська владна еліта: бреше, краде, приховує, винищує.
Якби людство мало змогу ознайомитися з оригіналами ханських грамот від «Батия та від інших царів», а я переконаний, що вони досі зберігаються в Президентському таємному архіві Російської імперії, можна було би повністю поновити справжню історію Московії. Російська провладна еліта вилазить зі шкіри, стверджуючи, що цих матеріалів не існує. То скажіть, будь ласка, що вам заважає опублікувати матеріали знайдені П. К. Козловим під час розкопок міста Хара–Хото у 1926 році? За свідченням Великої Радянської Енциклопедії (28 том, 1978 рік) «Находки из Х(ара)–Х(ото) хранятся в Гос(ударственном) Эрмитаже в Ленинграде» [2, т. 28, с. 197].
Вони, «2 тысячи томов книг и рукописей», розкажуть людству про минуле Московії.
Як «Литовська Метрика» та «Бахчисарайські архіви» розповіли би світові про Київську державу та її відносини з Литвою, Кримом і, звичайно, — з Москвою.
Це дивовижне явище, коли держава (Московська) так панічно боїться архівних матеріалів сусідніх держав, що аж викрадає їх та ховає.
Які ж вигадки (брехню) приховує Московія від людства?
Ось їхній перелік:
1. Вигадка про слов’ян–московитів.
2. Вигадка про входження Московії до Великого Київського Князівства.
3. Міф про Велике Володимирське князівство (Мещеру).
4. Міф про Велике Рязанське князівство (Тмутаракань).
5. Міф про заснування Москви у 1147 році.
6. Брехня про так званого Олександра Невського та його битви на Неві і Чудському озері.
7. Брехня про так званого Дмитрія Донського.
8. Вигадка про Куликовську битву.
9. Вигадка про династію Рюриковичів після 1238 року.
10. Міфи (вигадки) про митрополитів після 1250 року.
11. Міф про так званих татаро–монголів.
12. Міф про так зване татаро–монгольське іго.
13. Вигадки про повстання в XIII–XIV століттях у Ростові, Твері тощо.
14. Вигадка про незалежний від Золотої Орди розвиток Московії.
Та десятки інших, не менш цинічних.
Кожній такій темі московського фальшування слід присвятити кілька томів досліджень. Звичайно, мені самому таке не здолати. Тому закликаю істориків підключитись до цієї надзвичайно потрібної праці.
Треба зрозуміти, що московська владна еліта, оголосивши про святкування 1150–ліття своєї держави, ніколи добровільно не відмовиться від брехні та вигадок своїх попередників.
Потрібна довга і копітка праця сотень істориків (І не тільки), щоби очевидна правда запанувала в свідомості людей і відновила історичну справедливість щодо українців, московитів, татар тощо.
Оскільки московська верхівка ніколи не розсекретить своїх таємних архівів, то працюймо з тим матеріалом, який доступний сьогодні; якомога більше залучаймо джерел з іноземних архівів; пройдімося шляхом В. Г. Тизенгаузена та опублікуймо оригінали тих праць, які не дозволили опублікувати йому.
З Богом, дорогі друзі!
ЧАСТИНА ПЕРША
ЦАР (ХАН) УЗБЕК ТА ЧАСИ СМУТИ
1
Хан Тохта помер несподівано.
«К имени Токтая в Муиззе прибавлено: “Смерть царя Токты (последовала) в 712 г. (=20.V.1311–9.V.1312) на корабле, посреди реки Итиля. После него воцарился Узбек”» [16, с. 111].
Професор М. Г. Сафаргалієв дає ось таке тлумачення слова «Муизза»: “Муизза — Книга, прославляющая генеологию в родословном древе монгольских (тюркських. — В. Б.) султанов” в 1426 году» [14, с. 12].
Слід зазначити, що Узбек походив із роду хана Батия по лінії його онука Менгу–Тимура і мав право на царський трон. Наведемо родословну хана Узбека за арабськими джерелами:
«О вступлении на престол Узбек–хана, сына Тыгрылжи, сына Менгутемура, сына Тогана, сына Бату, сына Душихана, сына Чингисхана» [28, с. 120].
Нагадаю шановним читачам, що хан Узбек зайняв царський трон в досить молодому віці. І хоча джерела не повідомляють про вік Узбека на 1312 рік, та за підрахунками автора, йому на той час виповнилося 16–18 років. Не цитуватимемо з цього приводу давніх істориків.
Зазначимо тільки: перших 8 (вісім) років свого правління хан Узбек провів у північних улусах держави, тобто на теренах так званої «исконно русской земли». І хоча стверджують, що всі ці вісім років він тримав столицю в Мохші (Наровчаті), де карбував свої монети, та, певно, і про Москву та «Андреев Городок» (Твер) не забував.
Ось чому російські так звані літописні зводи так багато і детально пишуть про правління хана «Озбяка».