У московській історичній науці не було жодного факту, коли б хан Золотої Орди в XIII–XIV століттях особисто очолював похід на Москву, Твер чи Рязань. Це було принизливо для хана — карати підлеглого особисто. Щоб хан сам очолив похід, повинно трапитися було щось неординарне, наприклад зрада.
Ще раз нагадуємо: не може московська історична наука будуватись на винятках із правил або звичайнісінькій брехні.
У московській історіографії не існує жодного обгрунтування походу Тохтамиша на Москву 1382 року. Ба — більше, російські історики визнають у цьому поході наявність багатьох спірних питань.
Хоча б такі:
Перший — стосовно «розни в русских князьях». Ніхто Московського князя у 1382 році не підтримав. Навпаки — «Дмитрий Константинович Нижегородский, узнав о приближении хана, отправил к нему своих сыновей Василия (Кирдяпу) и Семена. Олег Рязанский указал Тохтамышу броды на Оке» [138].
З цього приводу писав і М. М. Карамзін. Та не будемо наводити зайвих цитат.
Другий — мотивація поведінки так званого Дмитрія Донського. Неозброєним оком видно, що той опис вчинено нашвидкуруч. Із Дмитрія Донського після так званої Куликовської битви роблять посьміховисько, яке в Костромських лісах шукає військо. Або ще гірше — подають як звичайного зрадника, який від страху перед Тохтамишем кидає своє переможене «Куликовське» військо і тікає в ліси.
Ми в попередніх розділах уже встановили, що Московського князя Дмитрія у Золотій Орді іменували ханом Сарихозя.
Як кажуть, і брехати треба в міру.
Третій — сама поведінка Московського князя після Тохтамишевого походу 1382 року. Так званий Дмитрій Донський так і не порозумівся з ханом Тохтамишем ні 1382, ні 1383 року, ні пізніше.
Скажіть, будь ласка, а як же він отримував ханські ярлики? Як правив Московським улусом без дозволу хана Тохтамиша, коли всі князі отримували ярлики?
Підібгавши хвоста, мовчить з цього приводу так звана московська історична наука.
Подібних запитань виникає багато, і відповідей у російській науці на них немає. І що цікаво — відповідей шукати не треба.
Похід хана Тохтамиша на зрадників відбувся у 1392 році. І був настільки мотивованим після зради на річці Кундурчі Московського і Рязанського князів–огланів, що й пояснювати нічого не треба.
Цікаво зазначити: у московській історичній науці навіть згадки нема про похід Тохтамиша «до верхів’я» Дону у 1392 році. Хоча у своєму ярлику до Ягайла хан Тохтамиш чітко писав, що всі зрадники потрапили до його рук і знищені.
Хан Золотої Орди діяв надзвичайно обережно. Після відходу Тимура з «волзького острова» його залишили тумени Кунче–оглана, Тимур–Кутлук–оглана та Едігея. Напевно, це сталося з дозволу Тимура після його виходу з «мішка» на лівий берег річки Урал у районі сучасного міста Оренбург. За логікою подій, саме ці тумени йшли в ар’єргарді, прикриваючи відступ, тобто — втечу Тимура.
Знаючи, що в пустелі неможливо напоїти та нагодувати велику військову армаду в 60–80 тисяч людей, які залишилися у Тимура після битви на річці Кундурчі, він свідомо залишив цих Чингісидів із їхніми пошарпаними туменами на правому березі річки Урал. Таким чином він унеможливлював переслідування з боку Тохтамиша і отримував хоч якусь можливість з малими силами повернутись назад.
В той час Тохтамиш вирішив перечекати, зібрати нове військо і, в першу чергу, знищити внутрішніх зрадників — Московського і Мохшинського улусних князів–огланів. Тому і відбувся знаменитий похід особисто хана Тохтамиша на Мохшинський та Московський улуси. І відбувся він саме навесні 1392 року.
Неможливо повірити, що такий похід міг статися цілковито безпідставно в 1382 році, і цього не сталося після зради на річці Кундурчі, тобто в 1392 році.
Та головне в тому, що і в цьому випадку є надзвичайно цікаві свідчення того (1392 року) походу в московських писемних джерелах.
Як свідчить кандидат історичних наук Д. З. Хайретдинов «в самом конце управления Дмитрия Донского (1359–1389) или в начале княжения его сына Василия (1389–1425) стали чеканиться первые московские монеты — из серебра, с изображением воина на одной стороне, и с трехстрочной надписью на татарском языке арабской вязью “Султан Тохтамыш. Да продлится”, — на обороте» [http://www. islam. rf. ru].
Ці монета описував у своїй праці російський археолог П. С. Савельев «Монеты джучидские, джагатайские, джелаиридские и другие, вращавшиеся в Золотой Орде в эпоху Тохтамыша».
Саме у 1392 році хан Тохтамиш, знищивши московського князя–оглана, тримав ставку в Москві та карбував монети. І тут не важливо кого він знищив, чи Дмитрія, так званого Донського, чи його сина Василя. У будь–якому разі рід хана Берке, який пішов з Петра Ординського, у 1392 році на престолі припинив своє існування. Хоча, звичайно, деякі представники залишились живі і претендували на московське ханство.