Всі ці твердження можна перевірити. Хан Тохтамиш був 1355–1360 року народження. Не будемо з цього приводу наводити цитат. У кого є бажання, може звернутися до книги М. Г. Сафаргалієва «Распад Золотой Орды», сторінки 138–139.
Від старшої дружини Тавлін–беку у Тохтамиша до 1387 року народилося «шестеро дітей» — із них п’ятеро синів і донька. Ось їх тюркські імена: Жалал–ад–дін (Зелені–Салтан), Кепек, Керим–Берди, Жабар–Берди, Кадир–Берди, Жаніка (донька).
На час смерті Тохтамиша, усі його сини від старшої дружини, які мали право, наслідування царського трону в Золотій Орді, були дорослими. Наймолодший із них Кадир–Берди на 1408 рік досяг 20 років.
У 1413–1414 роках (за московськими офіційними джерелами — у 1412 році) у Великого Литовсько–Руського князя Вітовта перебував з візитом французький лицар Гільбер де–Ланноа. Він засвідчив: «Из Трок я приехал в. одно селение и замок, называемый Позурь, лежащий на реке Маммель (Неман), которая есть очень большая река; этот замок очень велик, весь из дерева и земли и укреплен самым положением своим; одной стороной на очень обрывистой горе, другой стороной расположен на ровной земле. И там в этом замке я нашел герцога Витовта, князя Литвы, его жену и дочь, жену… (князя. — В. Б.) Московского и дочь его дочери» [147, с. 30].
Київський професор Ємельянов переконливо пояснив чому відвідини Гільбера де–Ланноа відбулися саме в 1413–1414 роках: у 1412 році лицар Л анноа перебував у Парижі, а до Пруссії вирушив тільки навесні 1413 року, коли приймав участь у прусському поході на поляків.
Одночасно польський хроніст Длугош засвідчив перебування доньки Вітовта Анни у Литві в 1412 році. Що свідчить про її постійне проживання у Литві, при батькові під час смути в Золотій Орді (1412–1416 роки), коли із п’ятьох синів Тохтамиша четверо старших загинули.
Зятем Великого князя Вітовта, напевне, був молодший син хана Тохтамиша. І саме його син, що народився у 1412–1416 роках, у Литві, згодом посів Московський великокнязівський стіл з іменем — Василь II, або Василь Темний.
Цікаво зазначити, що під час других відвідин Великого Литовсько–Руського князя Вітовта, уже в якості посла королів Англії та Франції у 1421 році, Гільбер де–Ланноа зустрічався за великокнязівським столом з його зятем — «татарським князем».
Послухаємо: «Оттуда я (отправился и) поехал в один русский город, по имени Бельц, к княжне Мазовецкой, которая оказала мне почести и прислала в мой отель много разного рода жизненных припасов. Она была сестра короля Польского. Я проехал через Нижнюю Русь и прибыл к князю Витольду (Витовту. — В. Б.), великому князю и государю Литовскому, которого я нашел в Каменце (Білоруському. — В. Б.) на Руси, вместе с женой и в сопровождении татарского князя и многих других князей, и княгинь, и рыцарей (бывших в большом количестве)» [147, с. 36].
У спостережливого читача мимоволі мусить виникнути запитання: навіщо у князя Вітовта посеред літа 1421 року зібралися «в большом количестве» князі та лицарі?
Світова історична наука не зафіксувала у 1421 році жодної значної битви русько–литовського війська з військом своїх сусідів. Очевидно, маємо якісь приховані або спотворені історією події та факти. І, можливо, людьми, які описували той час. Оскільки литовські архіви, і так звана «Литовська метрика», викрадена Москвою і захована до таємних сховищ, і на вимоги незалежної держави досі не повернута, то й зрозуміло, що фальшування треба шукати у московській історичній науці. От що знаходимо в «Сборнике летописей»:
«У Тохтамыш–хана был сын по имени Кадыр–Берди, — пишет арабский хроникер Эль–Айни, — который постоянно воевал с Идикой из–за царства. В этом т. е. 822 г. Кадыр–Берди (снова) пошел на Идикеем (Едігея. — В. Б.), а Идикей со своей стороны выступил против него» [15, с. 532].
«Встретились они и произошли между ними бой великий и сражение ожесточенное. С обеих сторон было убито много народу: Кадыр–Берди (сам) был убит во время схватки… Идикей также был поражен множеством ран, и войско его также обратилось в бегство. Идикей бежал, предполагая, что Кадыр–Берди победил. Покрытый ранами, он прибыл в одно (отдаленное) место, спешился там и сказал одному из бывших с ним лиц: “Ступай и разведай в чем дело…”. Тот отправился и, произведя разведку, встретился с одним из эмиров татарских. Это был один из сторонников Тохтамыша–хана… Поведал ему тот человек про дела Идеки, тогда он (эмир Тохтамыша) спросил: “Где он?” Тот
указал ему (путь) и он пришел к нему (Идеки)… Затем он приказал бывшим при нем людям своим напасть на него (Идека) с мечами, и они разрубили его на куски» [15, с. 532–533].