Говорити заборонено.
«При возвращении великого князя из татарского плена вместе с ним прибыли в Москву “многие князи” татарские и два сына казанского хана: Касым и Якуб. Сообщая об этом, летописцы ничего не говорят о причине появления татар на Москве… Что же касается царевичей Касыма и Якуба, то они непосредственно засели в “Мещерских местах” и вскоре создали здесь Касимовское ханство во главе с царевичем Касымом. По–видимому, одним из условий крестного целования Великого князя (Василия II. — В. Б.) предусматривалась передача татарам “Мещерских мест” — царевичу Касыму» [14, с. 255].
Так із 1445 року виникло Касимовське ханство на чолі із середнім сином царя Улу–Мухаммеда — Касимом. Цим кроком Улу–Мухаммед позбавив золотоординського хана Кичі–Мухаммеда впливу на північні улуси держави: Казанський, який посів старший син Махмутек (1445–1461); Касимовский, який включив до свого складу землі Рязанського, Нижньогородського та частину Московського князівств (ми про це ще говоритимемо); Московський, Тверський, Великоустюзький (він же — Тотемський).
Це було геніальне рішення царя Улу–Мухаммеда: створити на старих улусних землях нове ханство на чолі зі своїм сином Касимом, яке б відрізало шляхи сполучення Золотої Орди з Москвою, Андрієвим Городком та Великим Устюгом.
А для того, щоби вгамувати невдоволення старих володарів удільних улусів Мещери, була створена нова столиця, яка згодом отримала ім’я — Касимов. Столиця була віднесена в глибину лісів, за річку Оку, щоби позбавити золотоординських ханів несподіваних ударів по Касимову.
Сьогодні важко відрізнити вигадку від правди в московській так званій історичній науці. Тому вести мову про подальшу долю Василя II не будемо, а саме про його осліплення у 1446 році. Навіть М. М. Карамзін змушений був «співати пісень» про «дружбу і любов» між тогочасними московитами і казанськими татарами. Послухаємо:
«На пути они нечаянно встретили татар и готовились к битве с ними, но открылось, что сии мнимые неприятели шли на
помощь Василию, предводимые Царевичами Касимом и Ягупом, сыновьями Царя Улу–Махмета. “Мы… друзья Великого Князя”… Князья Российские (московські. — В. Б.) дружески обнялись с Царевичами (татарскими. — В. Б.) и пошли вместе… В Ярославле (Василь II. — В. Б.) нашел Царевичей Касима с Ягупом, и при восклицаниях усердного народа вступил в Москву…» [18, т. V, с. 171–172].
Після 1445 року московські люди і московський князь Василь II діють проти Дмитра Шемяки і Кичі–Мухаммеда спільно з синами Улу–Мухаммеда, мов єдина злагоджена команда.
І в цьому випадку немає значення, чи Василь II був страчений в Казані влітку 1445 року, а замість нього Московський улус посів сам цар Улу–Мухаммед, залишивши на Казані старшого сина Махмутека, чи Василь II залишився сидіти на московському престолі тимчасово, до своєї смерті. Пам’ятаємо, як професор М. Г. Сафаргалієв говорив: «По–видимому, одним из условий крестного целования великого князя предусматривалась передача татарам “Мещерских мест” — царевичу Касыму» [14, с. 255].
Про інші умови «крестного целования» професор промовчав. А вони, звичайно, були. I головною —позбавлення Василя II Московського улусу.
Послухаємо російського професора А. В. Пушкарьова:
«Каким образом Московский трон от Василия Темного перешел к чингизиду Ивану III, это вопрос очень темный. В 1450 году Василий Темный (Василь II. — В. Б.) объявляет Ивана III соправителем и великим князем. Духовная грамота, по которой передавалась власть от Василия к Ивану, не имеет обязательной тамги и к ней прикреплена печать от другой грамоты (судя по всему, более старой), т. е. скорее всего это более поздняя подделка… Кем же был на самом деле Иван III? Весьма и весьма возможно одним (из) сыновей все того же… Махмуда (Улу–Мухаммеда. — В. Б.)… все московские правители XV–XVI века имели телько два имени — или Василий или Иван. Скорее всего, это все же было не имя, а титул. Василий — эквивалент византийского базилевса, и Иван означало верховного правителя, ни от кого не зависимого, аналог хана…
Известно, что поначалу христианское имя Ивана III было Тимофей. Это уже потом он превратился в Ивана. Иван должен был иметь тюркское имя, возможно, мусульманское, после крещения превратимся в… (Тимофея. — В. Б.), а после восшествия на трон (когда стал соправителем) стал Иваном» [42].