Давній звичай з часів Чингісхана — проголошувати ханом (царем) підняттям людини на повстині, зберігався і за Золотої Орди, і за Московської держави (1600 рік).
Російський історик XIX століття М. І. Шишкін писав: «Поднятие Ураз–Мухаммеда на кошме было подражанием древнему обычаю… (тюрків. — В. Б.); точно так же до сих пор поднимают на кошме в Бухаре. У нас… (в Московії. — В. Б.) издревле существовал обычай при возведении на престол государей осыпать деньгами, который также, как видно, исполнялся и в Касимове» [96, с. 32].
Московія за перших нащадків Улу–Мухаммеда продовжувала копіювати державні правила і традиції Золотої Орди. Що цілком зрозуміло — вона була звичайним уламком імперії Чингісидів.
Дуже довго в Московії зберігалось правило чотирьох панівних родів царського оточення, податкова система Золотої Орди, її закони, управителі (даруги) на покорених землях, ямська служба та навіть панівна уйгурська мова старої держави.
Послухаємо сучасного російського професора А. В. Пушкарьова за його книгою «XV век. Ханы и катаклизмы»:
«Не даром сборник ханских ярлыков русским митрополитам изначально уже в середине XV века (2–я дополненная редакция появилась в 40–х годах XVI века) был составлен на русском языке. Нигде никаких оригиналов, только их «переводы». Палеографический анализ показывает, что изначально ярлыки писались уйгурицей. Похоже, что их содержание было настолько опасным для церкви (та Московської держави. — В. Б.), что их оригиналы не существовали уже в XV веке… В золотоордынских и тимуридских канцеляриях… постоянно используется уйгурица… Оказывается турки тоже используют уйгурицу — ярлык Махмета II 1473 года по поводу победоносного завершения похода против предводителя государства Ак–Кюнлу Узун–Хасана написан на уйгурице… (Московія. — В. Б.) тоже использует уйгурицу. Несмотря на старательное уничтожение оригиналов, кое–что все же осталось. В подлиннике грамоты Василия Темного 1435 года есть надписи уйгурским шрифтом. В духовной грамоте 1453 года царицы Софьй, вдовствующей супруги Василия Темного, дата написана по–уйгурски — “в 60–е лето в январе месяце (6960)”. На грамоте Никиты Козлова на Ивана Павлова, которого первый купил “в полницу”, 23 мая 1494 года стояла печать дьяка с подписью уйгурскими буквами» [42].
Така правда про уйгурську мову в Московській державі протягом трьох поколінь нащадків хана Улу–Мухаммеда.
А якщо державною мовою впродовж 1267–1600 років у Московській державі є уйгурська мова, то, зрозуміло, що й сама держава була складовою частиною Золотої Орди.
Інші успадковані атрибути московської державності нема потреби розглядати. Повернімося до Івана III. Усі новостворені на теренах Золотої Орди держави були зацікавлені в послабленні Великої Орди, яка успадкувала центральні регіони старої Золотої Орди разом із столицею Сарай–Берке. Сутички Великої Орди (спадкоємниці) з новими державами відбувались постійно. Аж доки у 1462 році новостворені держави не нанесли по столиці Великої Орди потужного удару, зрівнявши її з землею. Вище повідомлялося, що у поході 1462 року брали участь північні улуси (держави): Казанське ханство, Московське князівство, Касимовське ханство, Тверське князівство і Ногайська Орда. Напевне, у цьому військовому поході брало участь і Кримське ханство. Тобто, практично, розгрому Великої Орди 1462 року сприяли усі нові незалежні держави, породжені Золотою Ордою. За винятком Казахського і Сибірського ханств, на які Велика Орда до 1462 року не посягала. Астраханське ханство стало похідним цього страшного розгрому.
Отже, стає зрозуміло, чому російська історична наука вважала за краще забути про цей спільний воєнний похід 1462 року на Велику Орду.
Після копіткої праці Катерини II та її «Комиссии…» взагалі заборонялось згадувати про спільну історичну долю Московії, Казані, Криму, Касимова тощо впродовж 1238–1502 років.
І далі…
Як бачимо, московські владоможці крутили своєю історією, як циган сонцем. Роки із 1462 по 1471 видалися для Московського князівства більш–менш спокійними. Як писав М. М. Карамзін, «Три года Иоанн властвовал мирно и спокойно, не сложив с себя имени данника Ордынского, но уже не требуя милостивых ярлыков от Хана на достоинство Великокняжеское…» [18, т. VI, с. 220].
М. М. Карамзін, говорячи правду про загальний стан речей, забув повідомити, що за законами Золотої Орди колишній рід її володарів не зобов’язаний в перші роки просити у нового хана ярлик на свій удільний улус. Тим більше, що Золота Орда розпалася на багато складових, і Московський улус аж ніяк не вимагав ні в кого зверхності, добросовісно виплачуючи данину Великій Орді, Кримському, Казанському та Касимовському ханствам. Хоча, звичайно, у перші роки після розпаду йшла запекла боротьба за частку кожного «царського» ханства.