Що думає про кенгуру фiлософ?
В дитинствi я любив халву
i не любив дитинства,
в якому менi для щастя
бракувало одинадцяти копiйок.
Фiлософ думає про кенгуру
як про недiльний дирижабль,
що забере мене в дитинство.
Збудую собi Рим,
обов’язково з Ватиканом,
прийду до Папи з шахiвницею,
коли програю сьомий раз пiдряд,
Святiйший Папа дорiкне:
- Ти знову думаєш про неї.
На око визначу розмiри,
кроками вiдмiряю межi.
Перед тим, як взятись до роботи,
схрестивши руки на заступi,
задеру голову до неба:
буде снiг чи не буде?
Збоку своєю поставою
нагадуватиму чоловiка,
що молиться котромусь
iз вiдомих богiв,
але не дякує, а просить.
Так i не спрогнозувавши,
накинуся iз заступом
на перемерзлу землю.
Хто б не проходив - зупиняється,
запитує подивовано:
- Що то за чоловiк?
Навiщо вiн копає яму?-
А незнайома менi жiнка
протягувала кожному свiчку
i терпляче пояснювала:
- У нього сьогоднi день народження.
Пришлiть менi цирульника,
щоб чорну кров спустив,
в кровi душа помила ноги.
Тебе зустрiвши, я упав,
як впала тiнь вiд зламаної гiлки
на з’яву сонця.
Цирюльник заспаний i п’яний
на росу вивiв пасти кiз
росiйськомовної коханки.
А я лежав, лежала тiнь
i рухалась навскiс i боком.
Проволочiть мене за нею трохи.
Намалюй велику рибу,
власне, не рибу, а її кiстяк,
нехай вона буде з одним оком
i оглушена плаває
на поверхнi води
догори животом.
Саме так виглядає
наша остання розмова
по телефону.
Отак завжди:
було лiто - були валянки,
а як здибається кохання,
то колючiше вiд кiлограма цвяхiв.
Я збирав для тебе у картуз зорi,
а ти менi пояснювала
значення слова «дiалектика».
всi сто країн всi сто дерев
вiтальнi надiслали телеграми
в день коронацiї ромашки польової
повз щирi оплески троянд
її провезли на слонi
до трону iз семи долонь
я їй услiд з юрби
гукнув твоє iм’я
i бачив як здригнулись вiї
здавалося ще мить i буду першим
кому дозволено торкнутися
устами черевичка
але почався феєрверк
прошу лише води
хоч потребую рятунку
з цим деревом стрiчаюсь втретє
i кожен раз в iншому мiсцi
збираю фаршированi егоїзмом
дитячi м’ячики
що влаштували облаву на колобка
вiдчуваю близьку присутнiсть металу
можливо це чиїсь вставнi зуби
нема вже такої сторони свiту
до якої не боявся б повернутись плечима
не встигнувши перехреститись
ще маю час поклонитись
Околицi душi загрузли у зневiрi
слiпi дощi минають криницi
Забувся вигляд кольорiв
лиш зрiдка сняться їхнi назви
В iдеологiї панує натяк
а зречення перейменовано у спадок
Триває вiчна нота до
до нижнє
У центральному унiвермазi,
у вiддiлi «Вироби з глини»
продаються люди.
Напис, зроблений на картонi
червоним iз запахом одеколону
фломастером (усi лiтери
складаються з гострих кутiв,
i навiть лiтера «O»
позбавлена округлостi,
що дозволяє безпомилково
визначити, котрiй iз
притрушених нудьгою продавщиць
належить голос,
спроектований на картонi)
завбачливо попереджає
купцiв, що бажають оглянути
незвичайний товар:
«Обережно - б’ються!»
Я перерiс уже траву,
але нiяк не розшукаю iменi.
Це знову бедрики ним грали у футбол,
воно хоч не м’яке,
але достатньо кругле,
щоб закотитися у безвiсть.
Чи ти мене без iменi впiзнаєш?
Чи розшукаєш у травi?
Бо, чую, хтось уже iде з косою.
то тiльки сни то тiльки листя
то тiльки заграва думок
менi б пiти угору чи униз
аби лиш сходами
аби не рiвно аби крутiше
щоб злiва дощ у щоку сiк
а справа лiс ловив за полу
коли прийде пора зрiкатись
з’ясується нема кого й чого
i стрiчний обiйде мене
а ось уже й тебе зустрiв