14
А я молюсь. А бiль…
Мiй бiль прекрасний.
Щонайпрекраснiший з усiх чуттiв.
У болю голки срiбнi й золотi.
То враз спалахують, то тихо гаснуть.
А я молюсь. Мої слова простi.
Моя молитва щира i безгласна.
I бiль мiй спiвтворець,
мiй спiвучасник.
Мiй поводир, i всiх твоїх братiв.
Прости. Твiй раб колючий i невдячний.
Йому без тебе темно, зимно, лячно,
Йому без тебе тяжко довелося…
Молюсь печальнiшiй iз берегинь
I туфельцi з маленької ноги,
Молюсь снiгам i синьому волоссю.
15
Молюсь снiгам i синьому волоссю.
Охрип дверей вiдчинених орган.
Я стережу вiкна слiпий екран.
Сестра пiшла провести трохи осiнь.
Елегiю розлуки i кохань
Синиця в дзьобику щораз приносить.
Траву пiд снiгом сонний заєць косить.
Рабовi сниться кара i тиран.
Алогiї - тонесенькi свiчки,
Оправданi довiрою руки.
Любов прийшла,
але прийшла невчасно.
Етюднiсть почуттiв… Та Бог iз ними.
Нема сестри. Либонь, стрiчає зиму.
А я молюсь. А бiль…
Мiй бiль прекрасний.
ЖЕБРАКУВАННЯ
Жебрак i алкоголь
день поїхав до моря
я з торбою через плече
ходжу жебракувати
до найвродливiших жiнок
випрошую у них засмагу тiл
на позолоту купола
найголоснiшої дзвiницi
i найщедрiшi тi жiнки
котрi переконанi
що я проп’ю їхню офiру
у найближчiй корчмi
не берусь судити
це чеснота їхня чи порок
але без сумнiву це їх прикрашає
у твоїх же очах бачу себе
завжди тверезим як
простягнута i порожня долоня
Жебрак розповiдає анекдоти
я б теж пiшов збирати колоски
ще мiг би кошиком ловити рибу
або ж навчився б називати днi
бо красти вмiю змалку та не краду
але найбiльше я не люблю просити
дiлився я думками зi своїм колегою
жебраком
котрого нiхто не вмiв
так розсмiшити як я
до речi ще б я мiг розказувати анекдоти
на радiо або зi сцени
i тiльки ти б менi повiрила
Жебрак вiдмовляється вiд хустини
найбiльше менi щастить у четвер
коли я сиджу пiд яблунею
нi в який iнший день
нi пiд яким iншим деревом
менi так не щастить
коли жiнки бачать мене в четвер
пiд яблунею
серце їхнє м’якне а перса твердiють
щедрiсть їхня вiдверта як грiх
воiстину лiва їхня рука
не вiдає що дiє права
i я вмiю цим користатися
нiколи не прошу у чоловiкiв
бо всi чоловiки такi ж самi жебраки
як i я
жертвує завжди жiнка i тiльки жiнка
i я приймаю цi пожертвування
та коли ти мене спитала
тобi лишити хустку я вiдмовився
бо хотiв щоб ти лишила а не питала
ще нiколи я не був так
далеко вiд яблунi i четверга
Жебрак у вiдчаї
незнайома жiнка
рясно плаче надi мною
друга десь уже її бачив послужливо
прикриває вiд її слiз парасолею
тим часом третя не пам’ятаю iменi
намагається годувати мене драглями
вiд надмiру уваги я почуваю себе
хворим зубом
навiщо менi це
адже я просив лише одну родимку
i не в них а у тiєї що з косою
та не косар
у чорному та не в жалобi
з хрестиком але без вiри
навiщо менi все це коли я просив родимку
одну-єдину маленьку родимку
Жебрак кається
це моя торба сказав я
i потягнув до себе
це справдi була моя торба
i все те що в торбi також було моїм
окрiм торби я нiчого бiльше не мав
але ж навiщо було про це нагадувати
адже вона не збиралася вiдбирати її
у мене
а тiльки зазирнула до середини
можливо сплутала її з моєю душею
та й зробила вона це навiть
не з цiкавостi
а тiльки тому що не мала
про що говорити
тим паче що й у торбi не було нiчого
окрiм її подаяння
даремно я нагадав їй що вона любить жебрака
Жебрак обманюється
коли я побачив її вперше
то на згинi вказiвного пальця лiвої
руки
знагла виступила кров
це мiй рятунок подумалось менi
або моя смерть придивлявся до неї
коли я побачив її вперше
на долоню менi опустився голуб
чорний iз сивувато-срiбним вiдблиском
а в дзьобi тримав дорогу каблучку
iз смарагдовим камiнцем у формi
краплини
ця краплина переповнила мою душу
почуттями
це смерть моя подумалось менi
або рятунок невмiло сподiвався
а це була звичайна незвичайна
перехожа
яка завжди давала милостиню
i простувала повз мене
нинi вона ходить iншою дорогою
хоч я i не сказав їй нiчого такого
чого не можна було б простити