Жебрак мучиться
я вiчний раб
колишнiй гладiатор
тепер смиренний як папiр жебрак
проте остерiгаюсь
повертатись до людей плечима
бо людям вiрю менше анiж псам
а втiм я псiв люблю а до людей байдужий
i з мого боку це гуманно
бо це вони менi на грудях писали
голкою три правила
не вiр не пробачай бий першим
бо це вони тримали пальця вниз
i я їм щиро вдячний за науку
хоча й не вiрю сам собi i бiльше того
не вiрю навiть тим кого люблю
та я ви не повiрите щасливий
я вже давно нiкого не вбивав
Жебрак цiлує руку синiй дiвчинi
у той день вона була синя
я знав це ще до того як її побачив
з досвiтку просив бiля церкви подаяння
але миряни оминали i мене i церкву
я перебрався до багатолюдного ринку
проте i тут мене нiхто не помiчав
тодi я покинувши людей подався
на пустир
впевнившись що поблизу нiкого нема
з великим полегшенням простягнув
руку
i враз на долоню менi закрапав дощик
свiтило сонце над головою
анi хмаринки
жодної краплини не впало деiнде
лише на мою долоню дощик капав
i капав
отiєї хвилини мене й осяйнуло
вона прийшла мов небо
я вгадував її я знав
щось тонке i синє
торкнулося моїх уст
це була її рука
Жебрак думає що грає на скрипцi
бажання заскочило мене зненацька
як удар ножем
менi забагнулося пограти на скрипцi
я квапливо озирнувся
чи нiхто не пiдслухав моїх думок
потiм подивився на свої руки
щаслива та скрипка котрої вони
не торкалися
очевидно саме так починається
божевiлля
ця думка мене розвеселила
а чому б i нi
дiвчинi моє прохання не видалося
дивним
її тiло здригнулося i зазвучало
пiд моїми руками
я притулився до неї щокою i став
думати
що граю на скрипцi
Жебрак шукає самотностi
я люблю лiс саме лiс
а не величезний натовп дерев
я люблю його в однинi
можна сховатися вiд помсти
уникнути справедливої кари
навiть розминутися зi смертю
але неможливо сховатися вiд людей
уникнути їхньої цiкавостi i
доскiпливостi
навiть у величезнiй пустелi
не вдасться
розминутися з людиною
куди подiтися жебраковi пiсля того
як вiн передумав помирати
Жебрак спостерiгає за собою збоку як вiн їсть хлiб
жебрак сидiв
пiд знайомим кущем глоду
i збоку спостерiгав за собою
як вiн їсть хлiб
тримав у лiвiй руцi черствого окрайця
а правою вiдщипував шматочки
i сонним мимовiльним рухом
подавав до повiльного
ображено-дитячого рота
жебрак не мав змоги розгледiти
вираз його очей
бачив тiльки що вони часто клiпають
знову вiн себе шкодує
скривив жебрак рота i вiдвернувся
Жебрак i протирiччя
люблю бути
рiдним близьким коханим дорогим
з мамою з сином з тобою з совiстю
люблю повертатися
з вiйни з лiсу з небуття з мандрiв
до мами додому до тебе до свiдомостi
люблю слухати
мамине серце твiй голос спiв птахiв
тишу течiю струмка дихання сонних
люблю дивитися
на воду на тебе на небо
в нiч в очi в далечiнь
не хочу нiзвiдки й нiкуди повертатися
хочу бути чужим i самотнiм
не хочу чути i бачити нi-чо-го
а треба ж якось жити
Жебрак молиться
не прощай менi Господи
як не прощають менi мої ближнi
прийми мене таким який я є
не вигадуй мене для себе Господи
полюби мене грiшного i смердючого
як любиш праведника
полюби мене таким як любить мама
полюби не за справи i ревну вiру
а просто так нi за що
полюби мене мiй Великий Пане
i покарай мене за те що
Ти мене любиш