мороз похукав у вiкно
снiгами дверi замiтає
впiймав снiжинку юний гном
i бiлi вiршi їй читає
i лавка i на лавцi гномик
i пiч i хата i зима
i бiлих вiршiв синiй томик
лише снiжиночки нема
про це
з самого ранку гудуть бджоли
сьогоднi
до рожевої квiтки
брат
жовтий метелик
прилiтає
мабуть з вiйська
повертається
шкребеться й плаче
на горищi нiч
i спати не дає менi
долiвкою веселий котик
золотого
мiсяченька котить
котить-котить
понад лiжком
стiною на стелю
а на стелi срiбнi зайцi
граються у снiжки
пiд лапами снiг рипить
я рахую кроки
тихо падає снiжинка
потрапляє в око
вiдлiтало лiто
на пташиних крилах
загубило лiто
солом’яний брилик
вiдлiтало лiто
а куди не знало
за ним бiгли квiти
та не наздогнали
вiдлiтати треба
та летiть не хоче
вже за лiтом небо
виплакало очi
впала з неба зірка
закотилася до нірки
а у нірці мишки
гризли горішки
мишинятко: ура-а!
світла повна нора
як лягатимуть спати
мишенятків тато
із мамою-мишкою
зіроньку накриють мискою
МІАЗМИ
чоловiк шукає зубочистку
у склянцi слабкого чаю
знявши пiджака
засукує рукава сорочки
i по лiкоть занурює руку
в гарячий чай
намацує на днi
стару велосипедну шину
iржаву бляшанку
жiночого гумового чобiтка
кавалок бетонної плити
з якої стримлять ребра арматури
сполохує зграйку рибок
схожих на кишеньковi ножики
заплутується в обривковi дроту
i нарештi ранить пальця
об розбиту пляшку з-пiд пива
рука повiльно мов цукор
розчиняється в чаї
а зубочистка нiяк не знаходиться
до чоловiка пiдходить жiнка
i протягує йому сiрника
чоловiк вдячно усмiхається
вiн випиває свiй чай
питає як звати жiнку
або ж тiльки цiлує її бiля вуха
i вони йдуть шукати мiсце
де могли б навзаєм покохатися
цей однорукий
iз сiрником у зубах
чоловiк щасливий
щораз хтось висмикує
стежку з-пiд нiг
наче килимову дорiжку
i чоловiк втрачає рiвновагу
заточується незграбно падає
зустрiчнi оминають чоловiка
однi лаються другi смiються
третi з огидою п’яницею обзивають
а бiльшiсть байдуже не помiчають
чоловiк силиться добути слово
язик йому заплiтається
i вiн белькоче щось нерозбiрливе
чи то смiється чи то плаче
i тiльки стара згорблена бабця
з вицвiлими очима
опираючись на курячу лапу костура
прошамкотiла спiвчутливо
до чого тiльки не доводить
людину любов
чоловiк повертається
жене перед себе вiдлуння
власних крокiв
мощеною бруком нiчною вулицею
але повiльно не кваплячись
як женуть увечерi з пасовиська
череду обтяжених вименем корiв
чоловiка не видно
всi лiхтарi пiдтягнулися
до центральних вулиць
де їм з викликом пiдморгують
кольоровi неоновi вивiски
а в завжди освiтлених
вiкнах-вiтринах
стовбичать самовдоволенi манекени
однак характер ходи
вказує на те що це не жiнка
чоловiк зупиняється
черкає один за одним сiрниками
вони з шипiнням гаснуть
хоча чоловiк i затуляє їх
спиною од вiтру
i ховає в долонях
знову вона плакала
бурчить чоловiк нарiкаючи
на вiдсирiлi сiрники
зустрiчний перехожий
дає чоловiковi припалити
дивлячись на освiтлене
спалахом обличчя
впевнено вiдзначає
вiн її не любить
давши припалити
зустрiчний сiрниками не дiлиться
нехай помучиться
зловтiшався
позаяк був самотнiм
i був жiнкою
чоловiк грає в шахи
сам з собою
хоча змалку мрiяв
грати на флейтi
спочатку йому
заважали зуби
потiм довiдався
що у нього губи
неправильної форми
а нарештi з’ясувалося
що немає слуху
власне i шахи не для нього
але у домiно
його грати не беруть
а в дурня
самому не хочеться