ПОБЕДА
за п’ятнадцять перша
мимоволi зауважив я
годинник справно вицокував
секундна стрiлка описувала кола
звичайна людська рука
чого ж я так злякався
це все годинник
його колючi колiщатка
ухопили край моєї душi
i затягують у механiзм
чавлять нiвечать
кожен його цок
голоснiший од вибуху
звичайна рука звичайний годинник
Боже що ж це за такi звичаї
9
Бiль вийшов з мене
i лишився ззовнi,
а крик
назад вернувсь
у горло.
Великий бородатий дядько,
впiймавши сонце за волосся,
ударив ним
перед моїм лицем
об камiнь.
- А що, малий, злякався?
- Ви помиляєтесь.
Коли я був малим,
i тре’ було рубати пiвня,
менi важкою видавалася сокира,
тож мусив нести птицю до сусiда,
бо сам не мiг забити.
Тодi я був малим,
а нинi вирiс,
вирiс сам iз себе.
Бiль вийшов з мене,
бiль мене покинув.
Зостався жаль до пiвня,
та не зосталось пiвня.
- А що, злякались, дядьку?
ЧЕРЕПКИ
1
зоря в долонi
це вже не зоря
а тiльки спогад
про далеке
свiтло
2
Щоденнi зречення,
щоденний страх покари.
Приймаю хрещення
в приблуди, в яничари.
3
Горять вогнем обидвi щоки,
до спраглих уст несуть ропи.
I тiльки й мовиться: «Допоки?»
I тiльки й чується: «Терпи!»
4
чекання
до ворiт на крилах
летить
а за ворота
каменем падає
5
самiтником
вагiтна нiч
приймає пологи
у людства
6
Лови, козаче, з усiма
у небi неводом хмаринку.
З’їв гарбуза, доїж шкуринку,
а хлiбної, даруй, нема.
7
Живем як перше, поживаєм,
хмiльнi вертаємось з хрестин,
печем весiльнi короваї,
збиваєм труни i хрести.
8
це пожовкле фото
наче палиця
у колесi часу
9
картуз не любить
голови
йому милiший цвях
в одвiрку
10
пiсля окупацiї
кури
iз власних яєць
стали висиджувати
крукiв та шулiк
11
Я йшов iз дому, мав мету:
як повернусь, то обмету
бiля порога з власних нiг
з вершин найвищих в свiтi снiг.
12
Пейзаж один. I на трубi - труба.
А дим важкий i кучерявий
фiльтрують нашi голови дирявi.
Планета наша, кажуть, голуба.
13
Живем всi рiзно,
i хто як звик.
Життя не пiсня,
життя - це крик.
14
накидає вечiр
пiджаки на плечi
зваблює дiвчат
з солов’ями в змовi
ловить їх на словi
а вони мовчать
15
Зустрiлися на ешафотi:
Хто ти?
16
печаль
похукує на очi
мов на скло
а пiсля неї
радiсть
свiтлом миє
