У певному сенсі Целанову Стретту можна розглядати як пандан до його Фуги смерті. Деякі дослідники навіть стверджують, що це своєрідна ревізія Фуги смерті. Сам поет у розмові з німецьким літературознавцем Гансом Маєром спростував це твердження, заявивши: «Я ніколи не відмовлюся від жодного свого вірша, любий Гансе Маєр!»[29] При всіх тематичних (Голокост) і жанрово-музичних (фуга) паралелях між цими двома віршами існують все-таки суттєві відмінності, які спричинені радикальною зміною естетичних та поетологічних принципів поета за роки, що пролягли між їхнім написанням. З цього погляду Стретта означає не ревізію, а подальший розвиток Фуги смерті, нову стадію поетичної рефлексії. Побудована за законами фуги, Стретта конденсує всі свої теми, образи, формальні й мовні елементи до кристалічної щільності, немовби «проводить» їх через вузьке вушко голки (німецька назва стретти — „Engführung“, буквально «вузьке проведення»), внаслідок чого залишається тільки сухий субстрат, каркас дійсності. Ця щільність виникає не в останню чергу також завдяки численним інтертекстуальним зв'язкам, зашифрованим у Стретті як ремінісценції, алюзії, імпліцитні та експліцитні цитати, які стають зрозумілими тільки після відповідного розкодування читачем (так, наприклад, відсилання до Біблії, давньогрецьких філософів Демокріта й Емпедокла, Данте Аліґ'єрі, Гельдерліна, Жан Поля, Ніцше, Франца Розенцвайґа, до французького документального фільму Алена Ресне Ніч і туман, текст якого, написаний Жаном Кейролем, Целан свого часу переклав німецькою та ін.). Проте цей поетичний метод характеризує не тільки Стретту, але й усю збірку Мовні ґрати, яка своєю тематичною палітрою та композиційними особливостями втілює новий принцип Целанової творчості.
Ця поетична збірка, — підкреслює німецький літературознавець Йоахім Зенґ, — постає як мовні ґрати, що залишають незайнятий, вільний простір, який належить до внутрішньої архітектоніки цілого, як належить мовчання до промовляння. Лише цей проміжковий простір уможливлює, разом з композиційно строгою побудовою книги, ту багатошарову комунікацію між віршами збірки, поезіями інших збірок, а також далекими й близькими особистостями, з якими відбувається зустріч у просторі вірша.[30]
Таким чином, мовчання є важливою складовою цієї поетичної збірки, паузи й пробіли належать до її «ґратчастої» структури так само, як усе вербально артикульоване. Тільки в комбінації цих елементів реалізуються її основна ідея та глибинний зміст.
«Сіріша» мова, яка постулюється у Целановій поетичній збірці Мовні ґрати як поетологічна програма «лірики після Аушвіцу», відзначається відчутним редукуванням традиційних «поетичних засобів» і відмовою від будь-яких декоративних елементів. Вона стає точнішою, сухішою, спирається на сугестивні й асоціативні зв'язки, завдяки яким відкриває глибші пласти людської психіки, висловлює суттєвіші грані дійсності, залишає в нашій свідомості виразніші словесні образи. Інґеборґ Бахман, яка у своїх Франкфуртських лекціях з поетики (зимовий семестр 1959/1960 рр.) презентувала своїм слухачам нову поетичну книжку Целана, сформулювала це наступним чином:
Метафори цілковито зникли, слова скинули з себе всяку одіж, всяку оболонку, жодне слово вже не летить назустріч іншому, не наснажує собою інше. Після болісного повороту, надзвичайно строгої перевірки взаємостосунків слова й світу, з'являються нові дефініції.[31]
Ці «нові дефініції» означають насамперед нову фазу розвитку естетичної свідомості й поетичного мислення, рішучу якісну зміну, яка тут відбулася. Під цим оглядом місце й роль Мовних ґрат у загальному контексті поетичної творчості Целана виступають з іншої аксіологічної перспективи, відтак цій збірці надається особливої поетологічної ваги. Тому цілком справедливим є твердження Йоахіма Зенґа: «Не зі збірки Зміна подиху, а вже з книжки Мовні ґрати починається пізня творчість Целана»[32].
Петро Рихло
* * *
PAUL CELAN
SPRACHGITTER
Gedichte
30
Joachim Seng. Auf den Kreis-Wegen der Dichtung, Zyklische Komposition bei Paul Celan am Beispiel der Gedichtbände bis „Sprachgitter“. — Heidelberg: Universitätsverlag C. Winter 1998, S. 285.
31
Ingeborg Bachmann. Frankfurter Vorlesungen: Probleme zeitgenössischer Dichtung. München; Zürich: R. Piper & Co. Verlag 1984, S. 40.