Стою, скам'янілий, звернений
до далини, в яку я тебе покликав:
Летючий пісок
вимив обидва
провалля на нижній лямівці чола.
В них морок,
посталий очам.
Пробито
мовчазно гойдливими кайлами
те місце,
де діткнуло мене вічко крила.
Позаду,
видовбана в стіні,
сходинка,
на ній навпочіпки спомин.
Сюди
пробивається, обдарований щедро ночами,
голос,
з якого зачерпуєш повний ковток.
SCHLIERE
Schliere im Aug:
von den Blicken auf halbem
Weg erschautes Verloren.
Wirklichgesponnenes Niemals,
wiedergekehrt.
Wege, halb — und die längsten.
Seelenbeschrittene Fäden,
Glasspur,
rückwärtsgerollt
und nun
vom Augen-Du auf dem steten
Stern über dir
weiß überschleiert.
Schliere im Aug:
dass bewahrt sei
ein durchs Dunkel getragenes Zeichen,
vom Sand (oder Eis?) einer fremden
Zeit für ein fremderes Immer
belebt und als stumm
vibrierender Mitlaut gestimmt.
ШЛІР
Шлір у твоєму оці:
в поглядах на пів —
шляху зриме Втрачене.
Навіч спрядене тут Ніколи,
що знов повернулось.
Півшляхи — і найдовші.
Волокна, обміряні кроками душ,
відбиток у склі,
прикочений задки
й нині,
затягнутий білим серпанком
окатого Ти на незмінній
зорі над тобою.
Шлір у твоєму оці:
щоб уцілів
крізь темряву несений знак,
живий і настроєний як безголосо
вібруючий стишений звук
піску (чи льоду?) чужої доби
для ще чужішого Завжди.
III
TENEBRAE
Nah sind wir, Herr;
nahe und greifbar.
Gegriffen schon, Herr,
ineinander verkrallt, als wär
der Leib eines jeden von uns
dein Leib, Herr.
Bete, Herr,
bete zu uns,
wir sind nah.
Windschief gingen wir hin,
gingen wir hin, uns zu bücken
nach Mulde und Maar.
Zur Tränke gingen wir, Herr.
Es war Blut, es war,
was du vergossen, Herr.
Es glänzte.
Es warf uns dein Bild in die Augen, Herr.
Augen und Mund stehn so offen und leer, Herr.
Wir haben getrunken, Herr.
Das Blut und das Bild, das im Blut war, Herr.
Bete, Herr.
Wir sind nah.
TENEBRAE[1]
Близько ми, Боже,
близько й досяжно.
На дотик вже, Боже,
сплетені у клубок, немовби
плоть кожного з нас —
це Твоя плоть, Боже.
Молися, Боже,
молися до нас,
ми близько.
Косим вітром ішли ми сюди,
йшли ми сюди нахилитись
в лощини, в яруги.
До водопою ішли ми, Боже.
Це була кров, кров,
пролита Тобою, Боже.
Вона мерехтіла.
Твій образ вона нам донесла до віч, Боже.
Очі й вуста в нас відкриті й порожні, Боже.
Ми напилися, Боже.
Крові й образу Твого, що плавав у ній, Боже.
Молися, Боже.
Ми зовсім близько.
DIE BLUME
Der Stein.
Der Stein in der Luft, dem ich folge.
Dein Aug, so blind wie der Stein.
Wir waren
Hände,
wir schöpften die Finsternis leer, wir fanden
das Wort, das den Sommer heraufkam:
Blume.
Blume — ein Blindenwort.
Dein Aug und mein Aug:
sie sorgen
für Wasser.
Wachstum.
Herzwand um Herzwand
blättert hinzu.
Ein Wort noch, wie dies, und die Hämmer
schwingen im Freien.
КВІТКА
Камінь.
Камінь в повітрі, я стежив за ним.
Око твоє, незряче, мов камінь.
Ми були
долонями,
ми темряву вичерпали до дна, ми слово
знайшли, що зійшло на вершину літа:
квітка.
Квітка — незряче слово.
Око твоє й око моє:
вони дбають
про воду.
Зростання.
Стінку серця за стінкою серця
гортає воно.