Очі, засліплені світом,
очі в смертельній безодні,
Очі, очі:
Снігове ложе між нами двома, снігове ложе.
Кристал за кристалом,
заґратовані у часовій глибині, ми звергаємось вниз,
звергаємось і лежимо й звергаємось знову.
Звергаємось.
Ми були. Ми ще є.
Ми з ніччю єдина плоть.
В тунелях, в тунелях.
WINDGERECHT
Tafelwand, grau, mit dem Nachtfries.
Felder, windgerecht, Raute bei Raute,
schriftleer.
Leuchtassel klettert vorbei.
Gesänge:
Augenstimmen, im Chor,
lesen sich wund.
(Ungewesen und Da,
beides zumal,
geht durch die Herzen.)
Später:
Schneewuchs durch alle Gehäuse,
Freitag ein einziges Feld,
das ein Lichtschein beziffert: die Stimmen.
Die Stimmen:
windgerecht, herznah,
brandbestattet.
УЛЕГЛІ ЗА ВІТРОМ
Стіна, мов скрижаль, сіра, зі фризом ночі.
Поля, улеглі за вітром, ромб за ромбом,
без письмен.
Поряд дереться стонога.
Наспіви:
голоси очей, хором,
зачитані до знемоги.
(Не було й постало,
нараз удвох, проймаючи наші серця).
Згодом:
Сніг росте крізь усі черепашки, вільне
однісіньке поле,
обчислене променем сяйва: знов голоси.
Голоси:
улеглі за вітром, близько до серця,
поховані у пожежі.
NACHT
Kies und Geröll. Und ein Scherbenton, dünn,
als Zuspruch der Stunde.
Augentausch, endlich, zur Unzeit:
bildbeständig,
verholzt
die Netzhaut —:
das Ewigkeitszeichen.
Denkbar:
droben, im Weltgestänge,
sterngleich,
das Rot zweier Münder.
Hörbar (vor Morgen?): ein Stein,
der den ändern zum Ziel nahm.
НІЧ
Рінь і жорства. І шурхіт уламків, тонкий,
як утіха години.
Схрещення віч, нарешті, в безчассі:
картинно-незрушно,
здерев'яніло
сітківка —:
вічності знак.
Подумки:
горньо, в розгалуженні світу,
подібно до зір,
пурпур двох уст.
Чутно (перед світанням?): камінь,
що прагне поцілити в інший.
MATIERE DE BRETAGNE
Ginsterlicht, gelb, die Hänge
eitern gen Himmel, der Dorn
wirbt um die Wunde, es läutet
darin, es ist Abend, das Nichts
rollt seine Meere zur Andacht,
das Blutsegel hält auf dich zu.
Trocken, verlandet
das Bett hinter Dir, verschilft
seine Stunde, oben,
beim Stern, die milchigen
Priele schwatzen im Schlamm, Steindattel,
unten, gebuscht, klafft ins Gebläu, eine Staude
Vergänglichkeit, schön,
grüßt dein Gedächtnis.
(Kanntet ihr mich,
Hände? ich ging
den gegabelten Weg, den ihr wiest, mein Mund
spie seinen Schotter, ich ging, meine Zeit,
wandernde Wächte, warf ihren Schatten — kanntet ihr mich?)
Hände, die dorn —
umworbene Wunde, es läutet,
Hände, das Nichts, seine Meere,
Hände, im Ginsterlicht, das
Blutsegel
hält auf dich zu.
Du
du lehrst
du lehrst deine Hände
du lehrst deine Hände du lehrst
du lehrst deine Hände
schlafen
MATIERE DE BRETAGNE[2]
Сяйво дроку, жовтаве, схили
ятряться до неба, терен
домагається рани, в ній
чути дзвони, коли вечоріє, Ніщо
котить хвилі морські до молитви,
криваве вітрило прямує до тебе.
Сухо, ложе твоє,
як мілина, за тобою плине, година його
заросла кугою, вгорі
при сяйві зорі, молочні
протоки плещуться в мушлі, пальма,
обважніла від фініків, долу, зяє в блакить, кущ
минущості, пречудовий,
вітає твій спомин.
(Ви знали мене,
долоні? Я йшов
роздвоєним шляхом, вказаним вами, мій рот
випльовував щебінь, я йшов, мій час,
як мандруюча вахта, відкидав свою тінь — ви знали мене?)
Долоні, терно —
домоглива рана, десь дзвонить,
долоні, Ніщо, його хвилі морські,
долоні, у сяєві дроку, криваве
вітрило
прямує до тебе.
Ти
ти навчаєш
ти навчаєш свої долоні
ти навчаєш свої долоні, ти їх навчаєш
ти навчаєш свої долоні
спати.
вернуться
2
Matiere de Bretagne (франц.) — корпус бретонських переказів про легендарного короля Артура. Слово «matiere» має у франц. мові ще значення «матеріал», «матерія», «гній», «екскременти».