Та куди ж мені в ті чиновники, коли «мені тринадцятий минало».[8]
Приїхав додому.
— Рано ти, — каже батько, — закінчив науку. Куди ж тебе, коли ти ще малий? Доведеться ще вчить, а в мене без тебе вже дванадцятеро.
Та й повезла мене мати аж у Київ, у військово-фельдшерську школу, бо батько, як колишній солдат, мав право в ту школу дітей оддавати на «казьонний кошт».
Поїхали ми до Києва. В Києві я роззявив рота на вокзалі і так ішов з вокзалу через увесь Київ аж до святої Лаври, де ми з матір'ю зупинились. Поприкладався до всіх мощей, до всіх чудотворних ікон, до всіх мироточивих голів і іспити склав.
Так й залишився в Києві. Та й закінчив школу, та й зробився фельдшером.
Фельдшер з мене був непоганий, бо зразу ж закапав одному хворому очі нашатирним спиртом замість цинкових крапель.
Про гонорар од того хворого говорити не буду.
А потім пішло нецікаве життя. Служив і все вчився, все вчився — хай воно йому сказиться! Все за екстерна правив.
Війна застукала мене на залізниці, де я хоробро захищав «царя, престол і отечество» від ворогів зовнішніх, фельдшерувавши в залізничній лікарні.
Як ударила революція — завертівся. Будував Україну.[9] Бігав з Центральної ради[10] в університет, а з університету в Центральну раду. Тоді до св. Софії,[11] з св. Софії до «Просвіти»,[12] з «Просвіти» на мітинг, з мітингу на збори, з зборів у Центральну раду, з Центральної ради на з'їзд, із з'їзду на конференцію, з конференції в Центральну раду. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і в війську бути, і в парламенті бути, і в університеті бути, і по всіх комітетах бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де співають, — там і я! Де говорять, — там і я! Де засідають, — там і я!
Державний муж, одне слово.
Громадянська війна.
Брав участь. Летить шрапнель, а я ховаюсь.
Весь тягар громадянської війни переніс. І в черзі по пайки стояв, і дрова саночками возив, і городи копав. А найтяжче було нести два пуди борошна з Лаври аж на Гоголівську вулицю, в Києві. «Собачою тропою» ніс, а потім Шевченківським бульваром. І кректав, стогнав, і сідав, і присідав. А таки доніс. Не кинув «здобутків революції».
Тяжко було, але «ми перемогли».[13]
Ну, а потім під'їхала «платформа», мене й посадили.[14] Потім випустили, але я вже з «платформи» не злазив. Нема дурних.
Книга, що найсильніше на мене враження зробила в моїм житті, — це «Катехізис»[15] Філарета[16]. До чого ж противна книжка! Ще якби так — прочитав та й кинув, воно б і нічого, а то — напам'ять. А хай їй грець! Найдужче вона мені втямки далася.
Книжки я любив змалку. Пам'ятаю, як попався мені Соломонів «Оракул»,[17] — цілими днями сидів над ним та кульку з хліба пускав на оте коло з числами різними. Пускаю, аж у голові макітриться, поки прийде мати, вхопить того «Оракула» та по голові — трах! Тоді тільки й кину.
Взагалі любив я книжки з м'якими палітурками.
Їх і рвати легше, і не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить.
Не любив «Руського паломника»,[18] що його років двадцять підряд читала мати. Велика дуже книжка. Як замахнеться було мати, так у мене душа аж у штанях.
А решта книг читалося нічого собі.
Писати в газетах я почав у Кам'янці, на Поділлі, 1919 року, за підписом Павла Грунського.[19] (Чого я був у Кам'янці, питаєте? Та того ж, що й ви!). Почав з фейлетона.
Часто мене запитують, де я мову свою взяв.
Мову свою я взяв з маминої циці. Це — невичерпне джерело мовне.
Зверніть увагу на це, матері, і ваших діточок ніколи не доведеться українізувати.
Хто вивершив мову? Робота. Робота і вказівки А. Ю. Кримського[20] та Модеста Пилиповича Левицького[21], що з ними я мав щасливу нагоду працювати і про яких я завжди згадую з почуттям глибокої подяки.
Жив я в Києві. В Харків «мене переїхали» 1920 року, в жовтні місяці,[22] а в квітні місяці 1921 року почав я працювати у «Вістях»[23] з Вас. Блакитним[24].
У «Вістях» почав я працювати за перекладача. Робота серйозна, робота відповідальна, робота тяжка, бо доводилося таки як слід пріти над газетними отими перекладами.
Перекладав я, перекладав, а потім думаю собі:
«Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати!! А потім — письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації не знаю, що я, — думаю собі, — робитиму».
9
10
12
13
14
15
16
17
19
20
21
22
23
24