Микола оперся на машину, відчув, як здригнулося і осіло залізо під Тонькою. Брязнув капотом — не хотілося сідати в машину, де Тоньчині ноги-батони.
От вижени її з машини! Скажи, що хочеш відвезти Мусю до гуртожитку! Просто відвезти. Боже, нічого більше!
Микола криво посміхнувся, побачив, як погасло світло на другому поверсі. Швидше, щоб не бачити, і щоб не бачила. Він завів машину, гаркнув коробкою передач, кинув зчеплення. «Запорожець» присів і заглух.
— Чорт! — Микола в одну мить побачив її коричневе пальто і почув цокання підборів.
— Чорт візьми!
Він рвонув запалення, задрижав разом з машиною. «Щоб її тролейбус задушив».
— Машина — звір, — повернула золочену пащу Тонька.
— А шофер — той, що гавкає, — закінчив їдко Микола.
Муся збігла по східцях, подумки знайшла в гаманці карбованця, якого могла потратити. Але що ти за нього купиш? Для молока вже пізно, за вареною ковбасою не достоїшся, бо скоро закривають, в кооперативний нема чого йти. Купила пачку вермішелі й чверть хліба.
Як добре ловити вечірні звуки. Трамваї моргають фарами, а на зупинках присідають на праве колесо. Лобаті тролейбуси смішно лопотять по калюжах, як діти, обганяють трамваї, а, може, заграють з ними.
У під'їзді як завжди темно й страшно. А вчора тут стояло два підлітки, і Муся проскочила в той момент, коли вони пили. Скрипнули двері, мутний сон хитнувся в голові, підштовхнув у спину.
В кімнаті було порожньо. На ліжку Ніни валялась сумка, розкидані речі, посеред ліжка мушлевий слід розкішних сідниць — Ніна готує на кухні. На стільці біля столу розсівся поліетиленовий пакет. Муся кинула свою сумку на ліжко, заглянула в пакет. Там лежала пляшка коньяку, прикрита пучком молодої цибулі. Муся різко озирнулася — біля шафи стояв чийсь чорний дипломат.
Чи могла ти сьогодні вранці уявити, що будеш така п'яна. Настільки, що сидітимеш ідолом на ліжку, впершись плечима й головою у фрамугу відкритого вікна. Проклятий Давид! У нього в дипломаті була ще горілка. І він ще має нахабство зараз коментувати все це Ніні. Боже, поможи розкрити рота і послати його далеко-далеко. Але, окрім плямкання, у Мусі нічого не вийшло, і це викликало регіт.
— Муся, почитати тобі Пушкіна? — Давид вперся п'яним мигдалем у бліду Мусіну шию.
— А чому їй? А мені? — Ніна натягнула спідницю на коліно. Вона сиділа, підігнувши ноги на ліжку, жирне волосся спадало на обличчя.
— «Граф Нулін»! — Давид вклонився до Ніни, потім до Мусі, та вона не бачила, бо сиділа, заплющивши очі.
З першими рядками підступала нудота до горла, але Муся впоралася з нею. Ця маленька перемога змусила вдихнути на повні груди і ледь посміхнутися. Давид, окрилений такою реакцією, почав читати запальніше. Слова лізли у вуха, Муся не встигала за ними стежити, і в якусь мить подумала, що божеволіє. Холодне повітря з вікна налітало хвилями, насаджувало свіжі обручі на гарячу голову. Муся рахувала їх, поступово приходячи до тями. Давид розложисто жестикулював, цигарковий попіл сипався в тарілки, на підлогу, на ліжко.
Давид замовк — Муся тверезіла.
— Браво! — Ляпнула в долоні Ніна.
— Браво, — плямкнула Муся. Вона оглядала кімнату, наче вперше.
— О! Ми вже відкрили очі! — Давид приклав долоню до грудей. — Я радий, що хоч як-небудь зміг тобі допомогти. Муся, ти любиш Тарковського?
— Якого?
— Поета.
— А ти бачив «Сталкера»?
— Ти дуже багато втратила.
— Хм.
— На сьогодні із серйозних поетів є тільки Арсеній Тарковський.
— Хочеш, я розкажу тобі грузинського анекдота? — Впершись плечима й головою у фрамугу відкритого Давид кивнув, потягнувся до цигарок.
— Сидять два грузини. Котра година? — Йде дощ. Ти любиш дощ? — Ні, я радію, коли що-небудь відбувається у житті.
— Я вам не заважаю? — Ніна прикурила, грайливо випустила дим на Давида. — Давайте вип'ємо.
— Зараз, — він затис у кулаці чарку. — Муся, а чого ти не вступила? Такі розумні анекдоти знаєш.
— Не взяли. Їм розумні не треба. А ти чого?
— А я до твого відома вчуся. В музучилищі.
— О! То, може, заспіваєш?
— Якби я вмів співати, то не сидів би тут.
— Давид грає на концертній гітарі, — виголосила Ніна, підіймаючи пляшку над столом.
Муся чомусь розсердилася, сиділа у цигарковому диму і тваринно раділа, що він так повільно виходить у вікно.
— Я на другий раз привезу концертну гітару, і ти почуєш справжню музику.
— Угу, — вона вперто жувала цигарку.
Ніна відчула, що Муся сердита і мовчки поглядала на неї. Муся встала, почала прибирати зі столу.