Але нічого такого не відбулося. Ліла офіційно стала нареченою Стефано. І під час наших з нею розмов, коли в нас знаходилося трішки часу, вона здавалася мені завжди дуже задоволеною своїм новим становищем; здавалося, її більше нічого не цікавить, окрім одруження, дому, дітей.
Мене ця зміна в Лілі неприємно вразила. Вона поводилася лагідніше, без притаманних їй раніше різкості та сарказму. Я помітила це тільки з часом, коли через Джильйолу Спаньйоло до мене дійшли плітки про Лілу.
Джильйола сказала мені з ненавистю на діалекті:
— Тепер твоя подружка вдає із себе принцесу. А Стефано знає, що коли Марчелло ходив до неї додому, вона щовечора робила йому мінет?
Я не знала, що таке «мінет». Я чула те слово з дитинства, хоча й уявлення не мала про його значення, але звучало воно як щось дуже принизливе.
— Неправда!
— Це Марчелло так каже.
— Бреше!
— Невже? Що, і своєму братові бреше?
— То це тобі Мікеле сказав?
— Авжеж!
Я сподівалася, що ті плітки не дійдуть до Стефано. Щоразу повертаючись зі школи, я казала сама собі: треба оповістити Лілу, поки нічого поганого не сталося. Але побоювалася, що з її характером, з її норовом вона піде відразу до Марчелло Солари з ножем у руці. Та врешті я відважилася: краще розказати, щоб вона була готова до ситуації. Але виявилося, що вона вже й так про все знала. І не лише це. Їй було відомо, що таке «мінет». Мені це стало ясно, бо вона вжила зрозуміліше визначення і заявила, що вона б такого не зробила жодному чоловікові — так їй було гидко! — що вже й казати про Марчелло Солару. Потім вона розповіла, що ті плітки вже дійшли і до вух Стефано, і що він питав, які у неї були стосунки з Марчелло, коли він ходив до них додому. Ліла відповіла сердито: «Ніяких! Ти що, з глузду з’їхав?» І Стефано поспішив заспокоїти її, відповів, що він їй вірив і ніколи не сумнівався, а запитав лише тому, що хотів повідомити, що Марчелло розповідає про неї непристойності. А в самого між тим на обличчі з’явився збентежений вираз, як у людини, яка, сама того не бажаючи, перебуває у полоні сумнівів. Ліла це помітила, вони довго розмовляли. Ліла зізналася, що їй теж кортіло набити Марчелло пику. Але яка була б з того користь? Після тривалих обговорень вони вдвох вирішили, що будуть вищими за Солара і не піддадуться впливу традицій району.
— Вищими? — перепитала я здивовано.
— Саме так! Ми не звертатимемо на них уваги: на Марчелло, його брата, батька, діда — усіх! Поводитимемося так, ніби вони не існують.
Отже, Стефано продовжував працювати і навіть не думав вступатися за честь своєї нареченої, Ліла продовжувала своє життя і навіть не думала хапатися за ніж чи ще якось карати кривдників, а Солари продовжували розповсюджувати про неї брудні плітки. Мене це дуже вразило. Що відбувалося? Я не розуміла. Мені здавалася більш зрозумілою поведінка Солар, вона більше відповідала світові, який ми знали з дитинства. А от Ліла і Стефано, що вони мали на думці, в якому світі жили? Їхня поведінка не вписувалася ні у поеми, які ми вивчали у школі, ані у романи, які я читала сама. Мені це було дивно. Вони не відповідали на образу, навіть на таку тяжку, яку їм заподіяли Солари. Вони обдаровували усіх ввічливістю та люб’язністю, ніби Джон та Жаклін Кеннеді під час відвідин бідних кварталів міста. Коли вони виходили гуляти разом, і Стефано обіймав Лілу за плечі, здавалося, що вони не підкорялися ніяким правилам: сміялися, жартували, обіймалися, цілувалися. Я бачила, як вони мчали вулицями на кабріоле, удвох, навіть увечері, завжди одягнуті, мов кінозірки, і думала: катаються собі без нагляду, але не нишком, а з дозволу батьків, з дозволу Ріно, і не звертають уваги на те, що кажуть люди. Це Ліла змусила Стефано поводитися так, щоб їхньою парою найбільше захоплювалися і найбільше плескали язиками? Це її нова витівка? Вона хотіла вийти за рамки району, залишаючись у районі? Хотіла витягти нас із нас самих, зірвати з нас стару шкіру і змусити змінити її на нову, яка б відповідала її задумам?
Усе раптом повернулося у звичну колію, коли плітки про Лілу дійшли до Пасквале. Це сталося у неділю, коли я, Кармела, Енцо, Пасквале та Антоніо гуляли вздовж траси. Антоніо промовив:
— Мені сказали, що Марчелло Солара розказує усім, що у нього з Ліною щось було.
Енцо навіть оком не моргнув, а Пасквале відразу розлютився:
— Що було?
Антоніо, збентежений присутністю мене та Кармели, відповів: