Я знову спробувала зосередитися на читанні. Я вже давно привчила себе до самодисципліни, а тому і цього разу протягом деякого часу мені вдавалося стежити за сюжетом; пригадую, що тоді я читала роман «Обломов». Коли я знову поглянула у їхній бік, Стефано все ще сидів, дивлячись на море, а Ліли вже не було. Я пошукала її очима і побачила, що вона розмовляє з Антоніо, а той вказує рукою у мій бік. Я радісно замахала їй, а вона відповіла мені з не меншим ентузіазмом і повернулася, щоб покликати Стефано.
Ми втрьох пішли купатися, а Антоніо приглядав за дітьми. На перший погляд, день пройшов весело. Згодом Стефано потягнув усіх до бару і там замовив всякої всячини: бутербродів, напоїв, морозива. Отож дівчатка відразу покинули Антоніо і зосередили всю свою увагу на Стефано. Коли хлопці завели розмову про якісь технічні проблеми, пов’язані з кабріоле, — під час тієї розмови Антоніо виявив неабиякі знання — я забрала дітей, щоб не заважали їм. Ліла приєдналася до нас:
— Скільки тобі платить хазяйка крамниці за догляд за дітьми?
Я сказала їй.
— Мало.
— Послухати мою матір, вона платить мені навіть забагато.
— Ти повинна знати собі ціну, Ленý.
— Я пригадаю про це, коли мені треба буде возити на море твоїх дітей.
— Я платитиму тобі скринями, наповненими золотом. Я добре знаю, яким дорогоцінним є час, проведений з тобою.
Я уважно поглянула на неї, щоб краще зрозуміти, чи вона часом не жартує. Ні, не жартувала. Вона почала жартувати згодом, коли заговорила про Антоніо:
— Він знає тобі ціну?
— Ми почали зустрічатися тільки двадцять днів тому.
— Ти його кохаєш?
— Ні.
— Тоді навіщо тобі це?
Я глянула на неї з викликом:
— А ти любиш Стефано?
— Дуже, — відповіла вона серйозно.
— Більше, аніж батьків? Більше, аніж Ріно?
— Більше за всіх, але не більше, ніж тебе.
— Ти насміхаєшся з мене.
А про себе я подумала: навіть якщо вона насміхається, так добре сидіти разом, на сонці, зануривши ноги у воду, і розмовляти; хай вона не запитала, яку книжку я читаю, хай не спитала, як пройшли мої екзамени; можливо, ще не все втрачено; можливо, незважаючи на її одруження, наші стосунки збережуться. А вголос сказала:
— Я приїжджаю сюди щодня. Чому б і тобі не приїжджати?
Ліла радісно поділилася тією думкою зі Стефано, і він дав згоду. То справді видався чудовий день, ми всі почувалися навдивовижу невимушено. Згодом сонце почало хилитися до обрію, настав час везти дітей додому. Стефано пішов до каси і дізнався, що Антоніо вже за все заплатив. Він дуже засмутився, потім сердечно подякував. Дорогою додому, коли Стефано з Лілою поїхали на своєму кабріоле, я дорікнула йому. Меліна з Адою мили східці у під’їздах, він сам заробляв три копійки у майстерні.
— Чому ти вирішив заплатити? — сердито вигукнула я на діалекті.
— Бо ми з тобою — кращі за них і благородніші, — відповів він.
Я навіть сама того не помітила, як звикла до Антоніо. Наші сексуальні ігри ставали все сміливішими, все приємнішими. Якщо Ліла ще раз приїде зі мною на пляж, я розпитаю в неї, що відбувалося між нею та Стефано, коли вони удвох каталися на машині. Те ж саме, що і між мною і Антоніо, чи більше? Наприклад, те, про що пліткували брати Солари? Крім неї, мені більше ні з ким було поділитися. Але я не мала такої нагоди, Ліла більше не приїхала на Sea Garden.
Напередодні Ферраґосто моя робота закінчилася, а з нею — і радість від сонця та моря. Хазяйка крамниці канцтоварів була дуже задоволена, як я доглядала за її дітьми, і хоча вони, попри всі мої попередження, все ж розповіли матері, що разом з нами на море їздив один мій друг, з яким вони залюбки вчилися плавати та пірнати, жінка, замість того щоб докоряти, сказала мені: