— Вибач, Ріно, ти справді вважаєш, що я вбухав стільки грошей у взуттєву фабрику просто так, лише з любові до твоєї сестри? Черевики ми зробили, вони гарні, і тепер їх слід продати. Проблема в тому, що треба знайти відповідний ринок збуту.
Оте «лише з любові до твоєї сестри» їй не сподобалося. Але вона вирішила промовчати, тому що ті слова добре подіяли на Ріно: він заспокоївся і почав міркувати про ринок збуту, особливо в розмовах із Пінуччою. Казав, що треба виходити на широкий ринок. Чому всі добрі задуми зазнавали невдачі? Чому автомайстерні Ґоразіо довелося відмовитися від виробництва мопедів? Чому ательє з пошиву протрималося всього лише півроку? Тому що їм не вистачало масштабу. А от взуття «Черулло» слід якомога швидше вивести за рамки району і продавати у крамницях значно вищого рівня.
Тим часом день весілля все наближався. Ліла бігала приміряти весільну сукню, наводила останні штрихи у своєму майбутньому житлі, сперечалася з Пінуччою та Марією, які, окрім усього іншого, терпіти не могли вислуховувати інструкції від Нунції. Що менше часу залишалося до 12 березня, то напруженішими ставали стосунки між майбутніми родичами. Але найвразливіші удари, здатні пробити отвори у психологічній обороні Ліли, надійшли зовсім з іншого боку. Особливо глибоко вразили її дві події, що сталися одна за одною.
Одного холодного лютневого дня Ліла несподівано попросила мене сходити з нею до вчительки Олів’єро. До цього вона ніколи, ні разу, не виявила якоїсь зацікавленості до неї, ані прив’язаності, ані вдячності. А ось тепер їй захотілося особисто віднести вчительці запрошення на весілля. Оскільки я ніколи не переказувала Лілі ті зневажливі вислови, які часто чула від Олів’єро на її адресу, мені здалося недоречним розповідати про них тепер; до того ж останнім часом вчителька здавалася мені не такою сердитою, більш схильною до меланхолії, так що могла й прийняти нас привітно.
Ліла одяглася з особливою ретельністю. Ми вирушили пішки до будинку, де жила вчителька, поряд з приходом. Коли ми вже піднімалися сходами, я помітила, що Ліла хвилюється. Я подзвонила у двері, почулося шаркання ніг Олів’єро.
— Хто там?
— Ґреко.
Вона відчинила. На плечі в неї була накинута бузкова шаль, а півобличчя закривав шарф. Ліла відразу усміхнулася і промовила:
— Пані вчителько, ви мене пам’ятаєте?
Олів’єро незадоволено втупила в неї погляд, як то робила щоразу у школі, коли Ліла малою заважала їй проводити урок, а потім звернулася до мене; розмовляти їй було важко, ніби їй щось заважало у роті:
— Це хто? Я її не знаю.
Ліла поглянула на неї збентежено і швидко сказала італійською:
— Це Черулло. Я виходжу заміж, принесла вам запрошення на весілля. Мені було б дуже приємно, якби ви прийшли.
Учителька знову звернулася до мене:
— Черулло я знаю, а оця — я не знаю, хто вона така.
І зачинила двері у нас перед носом.
Ми аж остовпіли від несподіванки, постояли трохи на сходах, врешті я взяла Лілу за руку, щоб утішити її. Вона висмикнула руку, підіпхнула запрошення під двері і рушила вниз сходами. На вулиці торохтіла без упину про бюрократичну тяганину, пов’язану з вінчанням, з якою їй довелося зіткнутися у мерії, і про те, як у цій справі їй дуже став у пригоді мій батько.
Ще одна образа — можливо, ще більша — спостигла її несподівано з боку Стефано і була пов’язана з історією про черевики. Вони вже давно вирішили, що почесним свідком на весіллі мав бути родич Марії, який після війни виїхав до Флоренції і там займався продажем старого мотлоху, особливо з металу. Цей родич одружився з флорентійкою і сам з часом став розмовляти на місцевому діалекті. Через це у нас в районі його вважали великим цабе, саме тому він вже був хрещеним батьком Стефано. І раптом, ні з того ні з сього, майбутній наречений передумав.
Ліла розповідала мені про це спочатку як про непевність, спричинену хвилюванням. Їй було все одно, хто саме буде почесним свідком; головне — прийняти рішення. Але Стефано кілька днів уникав прямої відповіді, говорив то одне, то інше, і вона не розуміла, ким він збирається замінити флорентійське подружжя. Врешті, менше ніж за тиждень до весілля, вияснилася правда. Стефано повідомив їй як про вже прийняте рішення, без будь-яких пояснень, що почесним свідком буде Сільвіо Солара, батько Марчелло та Мікеле.
Ліла, яка до тієї миті навіть думки не допускала, що хтось із родичів Марчелло Солари може бути на її весіллі, знову переродилася на ту Лілу, яку я колись так добре знала. Вона вкрила Стефано найбруднішою лайкою, заявила, що більше бачити його не хоче. Потім зачинилася у домі батьків, припинила займатися підготовкою до весілля, не пішла на останню примірку сукні і взагалі нічого не робила.