Біля неї. Я подумала, якою суперечливою була її поведінка, а вона того навіть не помічала: з її перепадами настрою, люттю, владними жестами. Вона не хотіла, щоб я вчилася, та, оскільки я все одно вже вчилася, вона вважала, що я була кращою за всіх тих, з ким я разом росла, а тому розуміла, — як розуміла це і я за даних обставин, — що моє місце було не серед них. І ось тепер наказувала мені сидіти біля неї, щоб застерегти мене від хтозна якого шторму, хтозна якої вирви чи кручі: у ту мить всі небезпеки для неї уособлював Антоніо. Але сидіти поряд з нею означало залишатися в її світі, стати такою, як вона. А якщо я мала стати такою, як вона, то хто годився мені в пару, як не Антоніо?
Увійшли молодята, усі радісно зааплодували. Оркестр відразу заграв весільний марш. Мене невидимими оковами припнуло до матері, до її тіла, до власної несхожості на інших, що наростала в мені з кожною хвилиною. Ось Ліла — причина торжества всього району, вона здавалася дуже щасливою: привітно, вишукано усміхалася, ішла під руку зі своїм чоловіком. Вона була прекрасна. З самого малечку я взяла її собі за взірець, щоб втекти з-під впливу матері. Я помилилася. Ліла залишилася там, в рамках нашого світу, вибравши той напрям, який вважала для себе найкращим. І найкращим для неї був той молодик, те заміжжя, те свято, забава із взуттям для Ріно та батька. Ніякого зв’язку з моїм вибором дівчини, що думає лише про навчання. Я почувалася геть самотньою.
Двом молодятам було наказано танцювати під спалахами фотоапарата. Вони кружляли по залі у весільному вальсі. Мушу визнати: зі світу моєї матері не вдалося вирватися навіть Лілі. Але я повинна це зробити, я не можу більше усім догоджати. Треба викреслити її з мого життя, як то зробила Олів’єро, коли приходила до мене додому і змушувала моїх батьків всупереч їхній волі робити все задля мого майбутнього. Ліла міцно тримала мене біля себе, але я повинна була вирватися, не звертати на неї уваги, пам’ятати про те, що я — краща за неї в італійській, латині, грецькій, пам’ятати, що в мене вистачило духу виступити проти вчителя релігії, пам’ятати, що незабаром вийде стаття, підписана моїм іменем у тому самому журналі, де друкується гарний і дуже розумний хлопець з третього курсу ліцею.
У ту мить до зали увійшов Ніно Сарраторе. Я побачила його ще до того, як помітила Альфонсо з Марізою, побачила і скочила на ноги. Моя мати спробувала втримати мене за край сукні, але я вирвала його з її рук. Антоніо, який увесь час не зводив з мене очей, просвітлів лицем і махнув мені рукою, запрошуючи сісти поряд з ним. Але я, на відміну від Ліли та Стефано, які якраз сідали по центру столу, де вже на них чекали подружжя Солар та пара з Флоренції, рушила прямо до виходу, до Альфонсо, Марізи та Ніно.
Ми знайшли вільні місця. Я розмовляла з Альфонсо та Марізою на різні теми, сподіваючись, що Ніно обізветься до мене. Тим часом до мене підійшов Антоніо і зашептав на вухо:
— Я зайняв для тебе місце.
Я шепнула йому у відповідь:
— Іди, моя мати про все здогадалася.
Він оглянувся збентежено, засоромився, повернувся на своє місце.
Тим часом банкетною залою прокотилася хвиля невдоволення. Найязикатіші гості відразу помітили, що запрошених пригощали неоднаково. Не для всіх столів вино було однакової якості. За одними столами вже подавали другу страву, а за другими навіть закусок ще не було. Були вже навіть такі, хто вголос заявляв: за столами, де сиділи гості нареченого, обслуговування було значно кращим, аніж за тими, куди всадили родичів і друзів нареченої. Ті балачки мене дратували, ситуація загострювалася. Я набралася духу і завела розмову з Ніно про його статтю, в якій ішлося про бідні квартали Неаполя, сподіваючись згодом, ніби ненароком, поцікавитися, коли вийде наступний номер журналу з моєю статтею. Він охоче почав розповідати про стан справ у місті, виявивши неабияку обізнаність у цій темі. Мене вразила його упевненість. Якщо на Іскії він ще здавався нерішучим хлопцем, який боровся з власними внутрішніми комплексами та переживаннями, то тепер в ньому було аж занадто зрілості. Як таке було можливо, що вісімнадцятирічний юнак так впевнено та детально обговорював тему злиднів та бідності — не загальними фразами, як то робив Пасквале, а з глибоким обґрунтуванням, наводячи точні дані?
— Звідки ти все це знаєш?
— Достатньо багато читати.