Ліла сердилася, коли я дивилася на Пасквале і відволікалася від навчання. Мені швидко стало ясно, на мій превеликий подив, що в латині вона вже розумілася досить добре. Відмінки, наприклад, вона знала усі, і форми дієслів теж. Я обережно запитала в неї, звідки, і вона зі своїм звичним набурмосеним виглядом тієї, що не має бажання марнувати час, зізналася, що вже тоді, як я пішла до першого класу середньої школи, взяла собі граматику латинської мови у місцевій бібліотеці, де заправляв вчитель Ферраро, і дещо вивчала самостійно, просто з цікавості. Та бібліотека стала для неї великим ресурсом. Так, слово за словом, вона з гордістю показала мені читацькі квитки — цілих чотири: свій, на ім’я Ріно, батька та матері. За кожним з них вона брала по книжці, і таким чином отримувала аж чотири за раз. Вона проковтувала їх за тиждень і наступної неділі брала нові чотири.
Я в неї ні разу не запитала, які саме книги вона брала, для цього в нас не було часу: треба було вчитися. Вона мене опитувала і злилася, якщо я чогось не знала. Одного разу вона навіть ляснула мене по руці своєю довгою, тонкою рукою і не вибачилася, ще й додала: «Якщо знову чогось не знатимеш, лупцюватиму ще більше». Вона була зачарована латинським словником, таким великим, важким, з безліччю сторінок — такого вона ще ніколи не бачила. Вона без упину шукала в ньому слова, не лише ті, що були у вправах, а й будь-які, що спадали їй на думку. Давала мені завдання тоном, якого навчилася у нашої вчительки Олів’єро. Примушувала мене перекладати тридцять речень в день, двадцять з латинської на італійську і десять — з італійської на латинську. Вона теж їх перекладала, значно швидше за мене. Наприкінці літа, коли вже наближався день екзамену, спостерігаючи за тим, як я шукаю слова у словнику у тому самому порядку, в якому вони стояли в реченні, яке я перекладала, потім занотовую основні значення і лише після того намагаюся зрозуміти зміст, Ліла обережно запитала в мене:
— Це тобі вчителька сказала так робити?
Але вчителька нічого такого нам не казала, просто давала завдання і все. Я сама придумала для себе такий підхід.
Вона помовчала трохи, а потім порадила:
— Ти спочатку прочитай речення латинською, потім знайди дієслово. Залежно від форми дієслова зрозумієш, де підмет. А вже після того, як знайдеш підмет, шукай додатки: прямий додаток, якщо дієслово перехідне, а якщо ні — решту. Спробуй так.
Я спробувала. Несподівано перекладати мені здалося набагато легше. У вересні я пішла на перескладання: письмовий склала без жодної помилки, а на усному відповіла на всі запитання.
— Хто з тобою займався? — запитала вчителька дещо спохмурніло.