— Ваша дочка сказала, що ви чимало попрацювали втрьох над цими черевиками і що збираєтесь виготовляти ще інші, і жіночі також.
— Саме так, — відгукнувся Ріно, здивовано поглянувши на сестру.
— Авжеж, — погодився Фернандо, — але не відразу.
— А у вас немає часом якихось ескізів, щоб краще зрозуміти, про що йдеться?
Ріно дещо зніяковіло звернувся до сестри, боючись, що вона відмовить:
— Принеси-но креслення.
Ліла на його великий подив не стала сперечатися. Пішла до задньої кімнати майстерні, винесла звідти свої аркуші і передала братові, а той вручив їх Стефано.
Стефано показав мені ескіз пари жіночих черевиків на високих підборах:
— Ти б собі такі купила?
— Так.
Він знову почав уважно розглядати малюнки. Потім усівся на табуретку, зняв черевика з правої ноги.
— Це який у вас розмір?
— Сорок третій, але може підійти і на сорок четвертий, — збрехав Ріно.
Ліла, все ще продовжуючи нас дивувати, стала перед Стефано на коліна і, скориставшись лопаткою для взуття, допомогла йому взути нового черевика. Потім зняла старий черевик ще й з лівої ноги і взула новий.
Стефано, який до цієї миті вдавав із себе практичного ділового чоловіка, мав помітно збентежений вигляд. Він почекав, поки Ліла встане, а потім посидів ще трохи, ніби переводячи подих. Врешті підвівся на ноги, зробив кілька кроків.
— Завузькі, — сказав коротко.
Ріно розчаровано спохмурнів.
— Можемо спробувати їх трішки розтягнути для тебе на колодці, — відповів йому Фернандо не дуже впевнено.
Стефано поглянув на мене і запитав:
— Як вони мені, личать?
— Так, дуже, — відповіла я.
— Тоді беру, — кивнув Стефано.
Фернандо завмер від несподіванки, Ріно аж просвітлів обличчям.
— Чуєш, Сте’, це ексклюзивна модель «Черулло», коштує грошей!
Стефано усміхнувся, знову перейшов на привітний тон:
— А якби то не була ексклюзивна модель «Черулло», ти думаєш, я б собі їх купив? Коли будуть готові?
Ріно схвильовано глянув на батька.
— Потримаємо їх на станку днів три, не менше, — відповів Фернандо, та було зрозуміло, що він був би радий сказати десять, чи двадцять, чи місяць, аби тільки відкласти рішення на потім та обміркувати як треба цю несподіванку.
— От і добре. Ви обдумайте ціну, а я повернуся за ними через три дні.
Він згорнув аркуші з ескізами і поклав собі до кишені, не звертаючи уваги на наші здивовані погляди. Потім потиснув руку Фернандо й Ріно і попрямував до дверей.
— Ескізи, — холодним тоном услід йому промовила Ліла.
— Можна, я поверну тобі їх через три дні? — запитав по-дружньому Стефано і, не чекаючи на відповідь, відчинив двері. Спочатку пропустив уперед мене, потім вийшов сам.
Я вже всілася у машині поряд з ним, коли до нас підійшла Ліла. Вона була дуже розгнівана:
— Ти що, думаєш, що мій батько — бовдур, а мій брат — дурень?
— Чому це?
— Тобі спало на думку вдавати із себе крутого перед моєю родиною та переді мною?! Не вийде!
— Ти мене ображаєш, я тобі не Марчелло Солара.
— А хто ти?
— Я — комерсант. Таких черевиків, як ти намалювала, я ще не бачив. І я маю на увазі не тільки ті, що я собі купив, — усі.
— Ну, то й що?
— Дай мені час поміркувати, і побачимося через три дні.
Ліла уважно дивилася на нього, ніби намагаючись прочитати його думки, постояла біля машини. Врешті промовила фразу, на яку у мене б ніколи не вистачило сміливості:
— Знаєш, Марчелло вже всіляко намагався мене купити, але я не продамся нікому.
Стефано якийсь час невідривно дивився їй у очі.
— Я навіть гроша не викину, якщо на цьому не зароблю сотні.
Завів машину, і ми рушили. Тепер я вже була впевненою у тому, що та прогулянка на машині була чимось на кшталт попередньої домовленості, досягнутої після низки зустрічей і багатьох розмов. Відтак я попросила знічено чистою італійською:
— Будь ласка, Стефано, висади мене тут, на розі. А то якщо мати побачить мене у машині з тобою, вона мене приб’є.
Протягом вересня того року життя Ліли геть змінилося. Це було нелегко, але таки сталося. Я повернулася з Іскії закоханою в Ніно, помічена губами та руками його батька й переконана у тому, що тепер плакатиму день і ніч через ту суміш щастя та жаху, які відчувала. Та у мене не було навіть часу, щоб обміркувати як слід власні почуття, як за кілька годин все змінилося. Голос Ніно, неприємні відчуття, викликані вусами його батька, стерлися з пам’яті. Образ острова зблід, прихований у якомусь далекому кутку мого розуму. На перший план вийшло те, що відбувалося з Лілою.