— Ти що, мені погрожуєш? — перепитав Фернандо, але беззлобно.
— Ні, просто благаю вас зробити, як краще для вашої дочки.
— Я сам знаю, як для неї краще.
— Так, але їй видніше, аніж вам.
Тут Стефано підвівся, відчинив двері, покликав мене, бо я чекала на нього надворі разом із Лілою.
— Ленý!
Ми увійшли. Як же нам тоді подобалося бути в центрі подій, удвох, разом, направляти їх у потрібному напрямі! Я й зараз ще пам’ятаю особливе напруження та хвилювання тієї миті. Стефано звернувся до Ліли:
— Я кажу це перед твоїм батьком: я тебе кохаю більше власного життя. Ти вийдеш за мене заміж?
Ліла відповіла йому серйозно:
— Так.
Фернандо трохи посопів, потім пробурмотів тим самим підлеглим тоном, як колись до дона Акілле:
— Так ми наносимо велику образу не лише Марчелло, а й усім Соларам. Хто повідомить про це тому бідоласі?
Ліла відповіла:
— Я.
І справді, два вечори по тому перед усією родиною (лише Ріно десь гуляв із друзями), до того, як сісти за стіл і увімкнути телевізор, Ліла звернулась до Марчелло:
— Ходімо поїмо морозива?
Марчелло вухам своїм не повірив:
— Морозива? До вечері? Я і ти?
І запитав відразу у Нунції:
— Синьйоро, хочете піти з нами?
Нунція увімкнула телевізор і відповіла:
— Ні, дякую, Марчелло. Але глядіть, не довго. Десять хвилин, туди і назад.
— Добре, — задоволено пообіцяв він, — дякую!
Він повторив те «дякую» разів п’ять. Йому здавалося, що та довгоочікувана мить нарешті настала, і Ліла збиралася відповісти йому згодою.
Але щойно вони вийшли із будинку, Ліла заговорила до нього без особливих церемоній і заявила з холодною злістю, що їй так добре вдавалася з перших років свого існування:
— Я ніколи тобі не говорила, що хочу бути з тобою.
— Я знаю. А тепер хочеш?
— Ні.
Марчелло, здоровий, сильний паруб’яга двадцяти трьох років від роду, безсило обіперся об стовп: його серце обливалося кров’ю від відчаю.
— Це остаточно?
— Так. Мені подобається інший.
— Хто?
— Стефано.
— Я так і знав, але не вірив.
— Маєш повірити, це правда.
— Я вб’ю і тебе, і його!
— Щодо мене, можеш спробувати вже зараз!
Марчелло в пориві гніву відірвався від стовпа, але стримався, і щоб дати вихід злості, вкусив себе за стиснуту в кулак правицю:
— Я занадто тебе кохаю і не можу цього зробити.
— То накажи своєму братові, чи батькові, чи комусь із ваших дружків, можливо, в них вийде! Але скажи всім, що спочатку їм доведеться вбити мене. Тому що, якщо ви когось хоч пальцем зачепите, я сама вас повбиваю. І ти знаєш, що я так і зроблю, і почну з тебе.
Марчелло продовжував відчайдушно гризти себе за палець. Потім, здавалося, приглушено схлипнув, повернувся і побрів геть.
Вона крикнула йому услід:
— Пришли когось, щоб забрав телевізор, він нам не потрібен!
Усе сталося менше ніж за місяць, і Ліла здавалася мені щасливою. Їй вдалося знайти можливість для втілення задуму з виробництвом взуття, забезпечити краще життя для свого брата та всієї родини, відкараскатися від Марчелло Солари і стати нареченою найзаможнішого парубка в районі. Чого ще можна було бажати? Нічого. Вона мала все. Коли розпочалися заняття у школі, вони здалися мені ще нуднішими. Я повністю занурилася у навчання, а щоб викладачі не спіймали мене не підготовленою належним чином, я сиділа за підручниками до одинадцятої вечора, а вранці заводила собі будильника на пів на шосту. Лілу я бачила все рідше.
Замість цього зміцнилася моя дружба з братом Стефано, Альфонсо. Незважаючи на те що йому довелося працювати у ковбасній лавці брата протягом усього літа, він успішно пересклав усі предмети, з яких йому призначили перескладання на осінь: латині, грецької та англійської. Джино, який сподівався, що їм разом доведеться залишитися ще на один рік у четвертому класі, дуже розсердився. А коли побачив, що ми удвох, навчаючись вже у п’ятому класі, разом ішли на навчання і разом поверталися додому, взагалі втратив здоровий глузд і почав поводитися як справжній бовдур. Перестав розмовляти і зі мною, своєю колишньою дівчиною, і з Альфонсо, колишнім сусідом по парті, хоча ми часто зустрічалися і на вулицях району, і в школі, бо наші класи були поряд. Більше того: скоро мені повідомили, що він розпускав брудні плітки про нас двох. Казав, що я закохана в Альфонсо і під час уроків горнулася до нього незважаючи на те, що він не відповідав на мої ласки, бо, як було добре відомо Джино, який просидів поряд з ним за партою цілий рік, Альфонсо дівчата не подобалися, він віддавав перевагу хлопцям. Я розповіла про це меншому Карраччі, сподіваючись, що той піде і наб’є пику Джино, як то водилося у нас у таких випадках. Але він замість цього обмежився тим, що зневажливо сказав: «Так усім відомо, що голубий — якраз він».