Я спостерігав за неквапним рухом кліща, а тим часом помітив дивовижну річ. Де-не-де на зеленому плющі моховиння прозирали бліді цятки завбільшки з шилінгову монету. Побачити ці майже невидимі кружальця можна було лише під певним кутом. Вони ніби весь час рухалися, змінювались, нагадуючи повний місяць, що випливає з-за хмар. Знічев’я я став угадувати, звідки взялися ці кружальця. Вони були розкидані надто безладно, аби належати якійсь звірині, та і який це звір розгулюватиме по такому прямовисному стрімчаку? І вони не скидалися на сліди. Я поштрикав билинкою краєчок однієї цятки. Все лишилося нерухомим. Імовірно, що це маловідома властивість самого моху. Я знову поштрикав кружальце билинкою — цього разу сильніше. І раптом серце в мене кудись провалилося від хвилювання: моя травинка наче доторкнулась до потайної пружинки, і все кружальце піднялося, мов ляда. На мій подив, це й справді виявилась ляда з акуратно зрізаними кінчиками, підбита зісподу шовковим павутинням. Ляда щільно прикривала шахточку, також обшиту шовком. Шовковий же клапан слугував стулковими завісами до ляди.
Я втопив очі у цей шедевр мистецтва і дивувався, яка жива істота могла створити його. В глибині шовкового тунелю мені не вдалося нічого розгледіти, і навіть стеблинка тут не допомогла. Довго-довго я споглядав фантастичне житло, гадаючи, хто ж його спорудив. Може, це якийсь вид оси? Але мені не доводилось чути, щоб оси влаштовували собі гнізда з потайними дверцятами. Негайно слід з’ясувати це загадкове явище природи! Зараз же побіжу до Джорджа й запитаю, чи не знає він цього таємничого звіра. Я свиснув Роджерові, який саме заклопотано викопував оливкове деревце, і жвавим клусом помчав уперед.
До будинку Джорджа я прибіг, ледве дихаючи; мене аж розпирало від надзвичайного, хвилюючого відкриття. Сяк-так постукавши, я влетів до кімнати. І тільки тоді до мене дійшло, що у Джорджа гості. Коло нього сидів чоловік, на перший погляд — Джорджів брат, бо в нього теж була борода. Проте, на відміну від Джорджа, одягнутий він був бездоганно: костюм із сірої фланелі, камізелька, білосніжна сорочка, вишукана темна краватка й міцні черевики, начищені до полиску. Я зніяковіло спинився на порозі, а Джордж тим часом оглядав мене насмішкуватим поглядом.
— Добрий вечір,— привітався він.— Судячи з того, як ти влетів сюди, можна дійти висновку: тебе цікавлять аж ніяк не додаткові студії з математики.
Я вибачився за вторгнення і розповів про дивовижні гнізда, на які натрапив.
— Слава богу, що ви тут, Теодоре,— звернувся Джордж до свого бородатого товариша,— і я можу передати це питання фахівцеві.
— Не перебільшуйте...— заперечив чоловік на ймення Теодор.
— Джеррі, це доктор Теодор Стефанідес,— сказав Джордж.
—Він може відповісти практично на будь-яке твоє запитання. Так само, як і ти, він схибнувся на природознавстві. Теодоре; це Джеррі Даррелл.
Я чемно привітався, але, на мій подив, бородань підвівся, швидко перетнув кімнату і простягнув мені велику білу руку.
— Дуже радий познайомитись,— промовив він, явно звертаючись до власної бороди, і збентежено глянув на мене своїми променистими блакитними очима.
Я потиснув йому руку й відповів, що також дуже радий нашому знайомству. Ми стояли в ніяковому мовчанні, а Джордж дивився на нас і усміхався.
— Ну що, Теодоре?— вимовив він нарешті.— Хто, на вашу думку, спорудив ці дивні схованки?
Теодор заклав руки за спину, піднявся кілька разів навшпиньки, аж його черевики невдоволено рипнули, і почав замислено розглядати підлогу.
— Ну... е-е...— старанно добирав він слова.— Схоже на те, що це нірки земляного павука... е-е... вид, цілком звичайний тут, на Корфу... тобто звичайний в тому розумінні, що мені трапилось близько тридцяти... е-е... сорока екземплярів відтоді, як я мешкаю на острові.
— Ага!— сказав Джордж.— Земляні павуки, он воно що!
— Атож,— зронив Теодор.— Гадаю, це саме вони. Втім, я можу помилитися.
Ледь рипнувши черевиками, він знову звівся навшпиньки, опустився й кинув на мене пильний погляд.
— Якщо це не занадто далеко, то ми могли б піти й перевірити,— несміливо запропонував він.— Тобто, якщо в тебе немає нагальніших справ і якщо це не так далеко...
Голос його згас на запитальній ноті. Я сказав, що вони зовсім близько, якраз біля гори.