В той день наша родина виглядала не вельми привабливо, бо негода, як завжди, принесла з собою цілий набір звичних хвороб. Я підхопив катар, хрипко дихав відкритим ротом, а голову мені немов залило цементом. Вмостившись на підлозі; я розбирав свою колекцію мушель. Мій брат Леслі, хмурий і роздратований, скулився біля каміна, у нього було запалення середнього вуха зі слабкою, проте невпинною кровотечею. У Марго, моєї сестри, з’явилися нові прищики на обличчі, і так уже вкритому червоними цятками. У мами почався сильний нежить разом із загостренням ревматизму. І тільки мій найстарший брат Ларрі не постраждав; але достатньо було й того, що він дратувався через наші хвороби.
Ларрі, звісно, все це й розпочав. Решта були просто безсилі думати про щось інше, крім власного нездоров’я; але ж Ларрі саме Провидіння обрало для того, щоб він мчав крізь життя маленькою світлою петардою, запалював ідеями інших, а потім згортався в клубочок лагідним кошеням, відмовляючись одповідати за наслідки. День тягнувся поволі, а Ларрі злостився чимраз більше. Нарешті, сердито роззирнувшись по кімнаті, він чомусь вирішив, що це мама в усьому винна, і став нападати на неї.
— Ну навіщо ми терпимо цей триклятий клімат?— спитав він зненацька, вказуючи на залите дощем вікно.— Ви лише гляньте! І, якщо вже так, гляньте на нас... Марго роздулась, мов тарілка з рум’яною кашею... Леслі швендяє довкола, запхавши в кожне вухо по чотирнадцять сажнів вати... Джеррі хрипить, неначе в нього зроду розщеплене піднебіння... А подивіться на себе! Ви день по дню хирієте і в’янете!
Мама відірвалась від грубезного тому «Кулінарних рецептів із Раджпутани» і обурено вигукнула:
— Зовсім ні!
— Не суперечте,— напосідав Ларрі. Ви себе вкрай занедбали... а діти ваші схожі на серію ілюстрацій з медичної енциклопедії.
На це мама не змогла підшукати вбивчої відповіді, а тому лише пильно зиркнула на сина і знову поринула в читання.
— Сонячні промені! Ось що нам потрібне,— правив своєї Ларрі.— Ти згоден, Лес?.. Леслі... Лес!
Леслі витяг з одного вуха чималий жмут вати.
— Що ти кажеш?— спитав він.
— Ну от!— Ларрі тріумфуюче обернувся до мами.— Спілкування з ним перетворюється на обтяжливу процедуру. Ну куди це годиться? Один брат не чує, що йому кажуть, другого ви самі не можете зрозуміти. Ні, час уже вжити заходів. Хіба я можу створювати свою безсмертну прозу в гнітючій атмосфері, де пахне евкаліптовою настойкою?
— Звичайно, синку,— неуважно відповіли мама.
— Всім нам бракує сонця,— не відступив Ларрі.— Сонце... край, де ми могли б жити привільно.
— Авжеж, любий, це було б чудово,— майже не слухала його мама.
— Вранці я отримав листа від Джорджа... Він пише, що Корфу — дивовижний острів. Може, спакуємося та й гайнемо в Грецію?
— Гаразд, синку, як хочеш,— необачно зронила мама.
Хоча з Ларрі вона звичайно була насторожі, намагаючись не сказати зайвого.
— Коли?— здивувався Ларрі з її поступливості.
Мама зрозуміла свій тактичний прорахунок і неквапливо опустила «Кулінарні рецепти із Раджпутани».
— Думаю, синку, краще тобі спершу поїхати самому і все владнати. А згодом ти напишеш мені, і, якщо там добре, ми всі до тебе приїдемо,— розмірковувала вона.
Ларрі кинув на неї нищівний погляд.
— Те ж саме ви торочили, коли я запропонував їхати до Іспанії,— нагадав він.— Два нескінченні місяці я просидів у Севільї, чекаючи на вас, а ви лише писали мені довгі листи про питну воду й санітарні умови, так ніби я був муніципальним радником чи мером. Ні, якщо вирушати в Грецію, то тільки всім разом.
— Ти перебільшуєш, Ларрі,— несміливо заперечила мати.— Крім того, я не можу отак взяти й поїхати. Треба щось вирішити з оцим будинком.
— З будинком? Бійтеся бога, що тут вирішувати? Продайте його, та й по всьому.
— Це неможливо, синку! — мама була явно шокована.
— Чому?
— Я ж його щойно купила!
— От і продайте, поки він не обліз.
— Не кажи дурниць, любий,— твердо заявила мама.— Це абсолютно виключено. Це було б просто божевіллям.
І от ми продали будинок і майнули на південь від хмарного англійського літа, неначе зграя перелітних ластівок.
Подорожувалося нам легко, бо ми взяли з собою лише найнеобхідніше. Коли на митниці перевіряли наш багаж, вміст валіз наочно продемонстрував характер та інтереси кожного з нас. Приміром, багаж Марго складався з маси прозорих шовкових убрань, трьох брошур для охочих схуднути і батареї пляшечок з різними лосьйонами проти прищів. У валізі Леслі лежало: два пуловери, пара штанів (в них було загорнено два револьвери), пневматичний пістолет, книжка під назвою «Будь сам собі зброярем» і велика сулія з мастилом, що протікала. Ларрі віз за собою дві скрині книг і саквояж з одягом.