Ці думи заполонили мене, я прошкував вечірніми полями додому, щоб швидше розповісти про своє нове відкриття та про знайомство з Теодором. Мені хотілося зустрітися з ним знову, задати йому безліч запитань, проте хтозна? Чи захоче він гаяти на мене час? Непокоївся я даремно, бо за два дні Леслі, повернувшись із міста, вручив мені невеликий пакет.
— Стрів бородатого денді,— лаконічно повідомив він.— Ну, знаєш, того вченого. Сказав, що це для тебе.
Я не вірив власним очам. Невже для мене? Ні, тут щось не так. Хіба ж такий відомий учений завдаватиме собі клопоту й посилатиме мені посилки? Я перевернув пакет і на зворотному боці побачив своє ім’я, виведене акуратним письмом. Блискавично я розірвав папір. Всередині виявилась невеличка коробка і лист.
Дорогий Джеррі Даррелл,
після нашої нещодавньої розмови я подумав, що тобі для дослідження природи острова знадобиться який-небудь збільшувальний прилад. Посилаючи цей кишеньковий мікроскоп, я сподіваюсь, що він стане тобі в пригоді. У нього, звичайно, несильне збільшення, але ти побачиш, що для роботи в полі воно цілком достатнє.
З найкращими побажаннями щиро Тео Стефанідес
Р. S. Якщо в четвер ти матимеш вільну часину, заходь до мене на чашку чаю, і я міг би показати тобі деякі препарати.
6. БЛАГОДАТНА ВЕСНА
Наприкінці літа і впродовж усієї теплої, вологої зими наші чаювання у Теодора відбувалися щотижня. Кожен четвер я набивав кишені сірниковими коробками та пробірками з експонатами, і Спіро відвозив мене до міста. Ці побачення я не проміняв би ні на що на світі.
Теодор приймав мене в своєму кабінеті, який одразу припав мені до серця. Саме такою, на мій погляд, і має бути кімната вченого. Всі стіни заставлено по стелю книжковими стелажами, де зібрано томи з біології прісних водойм, з ботаніки, астрономії, медицини, фольклору та з інших, не менш важливих і захоплюючих наук. Упереміш з ними — розмаїті фантастичні та детективні романи. Шерлок Холмс стояв тут пліч-о-пліч з Дарвіном, а Ле Фаню — з Фабром. Так воно, як на мене, і має бути в порядній, пристойній бібліотеці. Біля одного вікна, задерту в небо носа, ніби пес, що виє, стояв Теодорів телескоп, а на підвіконнях вишикувалися слоїки та колби, де поміж м’яких зелених водоростей роїлася дрібна прісноводна фауна. Один куток кімнати, займав масивний письмовий стіл, завалений альбомами, мікрофотографіями, стосами рентгенівських знімків, календарями! й нотатниками. Навпроти стояв стіл для мікроскопа з потужною лампою, що схилилась, мов лілія, на гнучкій ніжці над пласкими скриньками, де Теодор зберігав препарати. А сам мікроскоп, по-святковому ошатний, було накрито скляними сферичними банями, схожими на вулики.
— Моє шанування,— завжди вітав мене Теодор офіційним тоном, наче ми були зовсім незнайомі, і тиснув мені руку в своїй звичній манері — різко смикав її донизу, немовби перевіряючи міцність вузла на мотузці. Завершивши формальності, ми могли переключити увагу на важливіші речі.
— Я... е-е... розумієш... саме працював з препаратами,— говорив Теодор,— і натрапив серед них на те, що могло б зацікавити тебе. Це ротові частини щурячої блохи... Ceratophyllus fasciatus... ну, ти розумієш. Стривай-но, зараз я наведу мікроскоп... Ось... бачиш? Вельми цікаво. Я маю на увазі, що це скидається на обличчя людини, чи не так? Десь тут іще одне... е-е... предметне скло... досить оригінальне... О! Дивись. Це прядивний орган садового павука, або павука-хрестовика... е-е... Epeira fasciata...
І ми, захоплені й щасливі, схилялися над мікроскопом. Натхненно обговорювали безліч тем, а якщо, траплялося, Теодор не міг відповісти на якесь із моїх нескінченних запитань, то для цього були книги. На полицях з’являлися прогалини, Теодор брав звідти для довідки том за томом, і коло нас поступово виростала гора книжок.
— А ось циклоп... Сусlops viridis... я недавно спіймав його поблизу Говіно. Це самиця... зараз я покладу її в пробірку... е-е... гм... тут є кілька видів циклопів, знайдених на Корфу...
У кільці яскравого білого світла вимальовується чудернацька істота: грушовидне тіло, довгі щупальці тремтять від обурення, хвіст мов пагін вересу, і з кожного боку (ніби перекинуті через спину осла лантухи з цибулею) два великі мішки, повні рожевих намистин.
— ...називаються циклопами тому, що в них, як ти сам бачиш, одне-єдине око в центрі лоба. Себто в центрі того, що могло б слугувати їм лобом, якби циклопи його мали. В грецькій міфології, як відомо, циклоп... е-е... один з тих однооких велетнів, що кували залізо для Гефеста.