Але загалом весна для мами означала безкінечний потік свіжої городини, з якою вона невтомно експериментувала, і буяння її улюблених квітів у саду. З кухні без ліку почали надходити нові страви,— супи, рагу, соуси, підливи, приправи,— і кожна з них смачніша, духмяніша, екзотичніша за попередню. У Ларрі розладнався шлунок. Зневажаючи найпростіші рекомендації — їсти трохи менше,— він придбав величезний слоїк соди і урочисто ковтав дозу після кожної трапези.
— Нащо стільки їсти, синку, якщо це тобі шкодить?— турбувалася мама.
— Не можу ж я виявити неповагу до вашого кулінарного мистецтва,— туркотів Ларрі єлейним голосом.
— Ти страшенно товстішаєш,— зауважила Марго.— Це тобі не личить.
— Дурниці!— стривожено заперечив Ларрі.— Зовсім я не товстішаю. Мамо, скажіть.
— Та, здається, ти трохи набув зайвої ваги,— визнала мама, критично оглянувши його.
— А все з вашої вини,— бовкнув Ларрі.— Спокушаєте мене цими ароматичними делікатесами. Так і виразку недовго дістати. Мабуть, доведеться перейти на дієту. Марго, які є хороші дієти?
— Найкраща,— Марго з запалом осідлала свого випробуваного коника,— це помаранчевий сік та салат — люксусова дієта. А можеш сісти на молоко та сиру городину... теж непогана дієта, хоч і марудлива. Потім є ще одна: варена риба з чорним хлібом. Правда, цю я досі не пробувала, не знаю, що воно таке.
— Святий боже!— вжахнувся Ларрі.— І це називається дієтою?
— Так,— серйозно відповіла Марго.— І всі вони корисні для здоров’я. Помаранчевим соком я майже вилікувала свої прищі.
— Ні, це не для мене!— твердо заявив Ларрі.— Я ж не якесь там чотириноге копитне, щоб жувати сиру садовину й городину. Ви всі мусите змиритися з тим, що я піду від вас молодим, сконавши від ожиріння серця.
Чергову порцію соди Ларрі прийняв не після обіду, а перед ним і весь час гірко жалівся, що страви йому не смакують.
На Марго весна завжди впливала кепсько. Клопоти про зовнішній вигляд, що о всякій порі року мали для неї першорядне значення, нині переходили розумні межі. Спальня її була захаращена купами випраного одягу, і скрізь на мотузках сохнули різноманітні речі. Марго тягала за собою гори прозорої білизни й пляшечки парфумів, і повсюди чувся її безладний голосний спів. Вона ловила кожну зручну нагоду, щоб прослизнути у ванну, метнувши білим вихором рушників. А от витягнути її звідтіль було понад людські сили. Ми по черзі горланили, грюкали в двері і щоразу у відповідь чули запевнення, що вона вже майже готова. Ці запевнення, як ми знали з гіркого досвіду, нічого не означали.
Але от нарешті Марго випливала з ванної, сяюча й чепурна, і, наспівуючи, йшла загоряти або спускалася до моря купатись. Під час однієї з таких екскурсій вона познайомилась на пляжі з молодим красенем, турком. Зі своєю скромністю Марго нікому не повідомила про часті побачення з цим суперменом, думаючи, як вона пояснювала згодом, що нам це буде нецікаво. Дізнався про все, ясна річ, Спіро. Він піклувався про благополуччя Марго ревно й самовіддано, і їй майже ніколи не вдавалося зробити що-небудь без його відома. Якось уранці Спіро зненацька заскочив маму саму на кухні, підозріливо роззирнувся, пересвідчився, що ніхто їх не підслуховує, глибоко зітхнув і повідав таємницю.
Мені б не хотілося вам про це казати, місіс Даррелл,— забурчав він,— але, по-моєму, ви мусите знати.
Мама давно вже звикла до змовницького вигляду Спіро, коли він приносив про нас різні звістки, і тепер це її більше не тривожило.
— Ну, що там цього разу, Спіро?— запитала вона.
— Міссі Марго,— відповів Спіро засмучено.
— А що з нею?
Спіро стурбовано озирнувся.
— Ви знаєте, що вона зустрічається з мужчиною?— голос його тремтів.
— З мужчиною? А... е-е... Так, знаю,— героїчно сказала неправду мама.
Спіро підсмикнув штани й нахилився уперед.
— А ви знаєте, що це турок?— залякуючим тоном грізно спитав він.
— Турок?— відгукнулась мама.— Ні, я не знала, що він турок. А що в цьому поганого?
Спіро був шокований.
— Боже мій, місіс Даррелл! Що в цьому поганого?! Таж він турок! А цим шельмам не можна довіряти дівчат. Він переріже їй горло, от що він зробить. Бігме, це небезпечно. Міссі Марго плаває з ним.