— Не думав іще про це,— неуважно відповів Леслі, з явним задоволенням розглядаючи викривлений шматок металу.— Мені однаково... все що хочеш... вибери сам.
Я сказав, що хочу човна. Збагнувши, як він упіймався, Леслі обурено заявив, що човен — занадто цінний презент до дня народження, принаймні йому не по кишені. Я теж обурився і нагадав, що він сам запропонував мені вибрати подарунок. Так, запропонував, згодився брат, але він зовсім не мав на увазі човен, бо всі човни збіса дорогі. Я сказав: коли людина говорить «все, що хочеш», то це і означає все, в тому числі й човни. Крім того, йдеться не про купівлю. Я сподівався, що Леслі зможе мені його змайструвати власноруч, адже він так добре знається на човнах. Втім, якщо це для нього важко...
— Та ні, зовсім не важко,— необачно зронив Леслі і квапливо додав: — Тобто... не так вже страшенно важко. Але ж час! Для цього потрібна ціла вічність. Слухай, може, все-таки краще я возитиму тебе на «Морській корові» двічі на тиждень?
Проте я був невблаганний. Мені конче потрібен човен, і я готовий почекати.
— Ну гаразд, гаразд,— розсердився Леслі.— Зроблю тобі човна. Але щоб не крутився мені під руками, ясно? Тримайся якомога далі. Побачиш його тільки в готовому вигляді.
Я радо пристав на такі умови. І от протягом двох тижнів Спіро достачав нам дошки, а з задньої веранди долинало дзижчання пилки й грюкіт молотка впереміж з гучними прокляттями. Весь дім було засипано стружками, а Леслі скрізь лишав за собою сліди тирси. Я досить легко стримував своє нетерпіння й цікавість, бо був з головою зайнятий іншим. У нас щойно закінчився ремонт у затиллі будинку, і там зосталось три лантухи чудового рожевого цементу. Я хутенько реквізував той цемент і заповзявся будувати каскад маленьких ставків, де можна було б тримати не лише прісноводну фауну, а й усіх прекрасних морських тварин, яких я сподівався спіймати на моєму новому човні.
Копати ставки в розпалі літа виявилось важче, ніж я гадав, але врешті-решт я викопав кілька цілком пристойних прямокутників. Прохлюпавшись два дні підряд в глейкій каші чудового коралового цементу, я мов на світ народився. Тепер по всій садибі братові сліди з тирси переплітались з чарівним візерунком ясно-рожевих відбитків.
Напередодні моїх іменин вся сім’я зробила вилазку в місто. По-перше, всі хотіли купити мені подарунки. По-друге, треба було поповнити запаси харчів. Ми давно вже домовились, що не будемо запрошувати багато гостей на вечірку. Навіщо нам товкотнеча? Найбільше — десятеро гостей, старанно дібраних. Це буде невеличке, але вишукане товариство наймиліших нашому серцю людей.
І кожен член сім'ї подався запрошувати десятьох гостей. На жаль, запрошено було зовсім не одних і тих самих людей, за винятком хіба Теодора, котрий отримав п’ять окремих запрошень. І от напередодні вечірки мама несподівано виявила, що в нас збереться не десять гостей, а сорок п’ять.
По-третє, в місті нам конче треба було відвести Лугарецію до дантиста. Останнім часом горопашну жінку найбільше мучили зуби. Лікар Андручеллі, оглянувши її рот, з жахом заклацав язиком і наказав Лугареції терміново вирвати всі зуби, бо саме вони є збудниками решти її хвороб. Після цілого тижня суперечок, сліз та ридань нам таки вдалося переконати сердешну страдницю відвідати стоматолога, але вона попросила моральної підтримки. І ми, всадовивши бліду, заплакану Лугарецію з собою в машину, вирядились до міста.
Вертали ми вже надвечір, втомлені й злі. Автомобіль було вщерть забито провізією, а Лугареція, мов труп, лежала в нас на колінах і надривно стогнала. Цілком ясно, що завтра вона не зможе допомагати мамі поратися на кухні. Спіро, як завжди, заспокоїв нас, кинувши своє звичне:
— Не турбуйтесь, я все залагоджу.
Ранок був насичений подіями. Лугареція відчула себе краще і могла виконувати легку роботу. Вона пленталась за нами повсюди, з гордістю демонструвала кровоточиві западини в яснах і детально описувала, яких нелюдських страждань їй довелося зазнати з кожним зубом. Я з вдячністю прийняв святкові дарунки від близьких, помилувався ними, і ми з Леслі пішли до задньої веранди, де лежала таємнича громіздка споруда, вкрита брезентом.
З виглядом фокусника Леслі відкинув брезент, і — о чудо! — там був мій човен! Я дивився на нього закоханими очима. Далебі, ліпшого човна ніколи ні в кого не було. Він виблискував свіжою фарбою — мій баский кінь до зачарованого архіпелагу.