— Невже ніяк не можна вгамувати цих квоктух? Вони ж розполохають всю дичину в окрузі.
— Тільки не бекасів,— запевнив Леслі.— Бекаси сидітимуть глухо, аж доки ти не наступиш на них.
— Навряд чи варто йти далі,— сказав Ларрі.— 3 однаковим успіхом можна вислати вперед духовий оркестр.
Він узяв рушницю під пахву і, роздратований, рушив на місток. Отам то все і скоїлось. Ларрі саме дійшов до середини рипучої хиткої кладки, коли з високої трави по той бік випурхнуло стрілою двоє бекасів. Від хвилювання він геть-чисто забув про ненадійність свого становища. Скинув рушницю на плече і, балансуючи на тремтячому містку, бабахнув з обох цівок. Рушниця гримнула, бекаси дали дьору, а Ларрі з несамовитим криком шубовснув у канаву.
— Тримай рушницю над головою!.. Тримай її над головою!— заревів Леслі.
— Не вставай, а то тебе затягне! Не ворушись!— лементувала Марго.
Але в Ларрі, розплатаного на спині, була тільки одна мета — чимскоріш вибратися з трясовини. Він спочатку сів, тоді спробував звестись на ноги, спираючись при цьому на рушничні цівки, що вселило жах у душу Леслі. Коли йому вдалося випростатись у нуртовинні твані, рушницю зовсім затягло вглиб — і Ларрі загруз по пояс.
— Глянь, що ти зробив з рушницею! — горлав розлючений Леслі.— Ти забив мені грязюкою цівки!
— А що ж мені, достобіса, робити? — злився Ларрі.— Лежати тут і топитися? Дай руку, ради бога!
— Витягни рушницю! — сердито кинув Леслі.
— Нехай її дідько витягає, якщо ти мене не рятуєш! — репетував Ларрі.— О прокляття! Я ж бо не тюлень... витягни мене звідсіля!
— Ти ідіот! Простягни мені кінець рушниці, тоді я тебе витягну,— кричав Леслі.— Інакше не дістану.
Ларрі хапнувся шарити під водою і загруз іще на кілька дюймів, перш ніж видобув рушницю, заліплену чорним смердючим болотом.
— Боже милосердний! Ви лише гляньте на неї! — стогнав Леслі, обтираючи рушницю своїм носовиком.— Ви лише гляньте!
Може, ти перестанеш голосити над цією паскудною зброєю і витягнеш мене звідси? — саркастично спитав Ларрі.— Чи ти волієш, щоб я втопився тут у болоті, як свого часу Шеллі в Лігурійському морі?
Леслі простягнув йому кінець рушниці, й ми всі дружно взялися тягнути. Однак це не дало бажаних наслідків, бо Ларрі, здається, загруз іще глибше, коли ми спішились передихнути.
— Ваше завдання — рятувати мене,— нагадав Ларрі, засапуючись,— а не вкорочувати віку.
— Ет, менше базікай, а спробуй підтягтися,— сказав Леслі.
— А що ж я ввесь час роблю, скажи на ласку? Я вже й так розірвався в трьох місцях.
Врешті-решт, після неймовірних зусиль, твань розверзлась і ми витягли Ларрі на берег. Він стояв, забрьоханий чорною смердючою багнюкою, схожий на шоколадного солдатика біля печі, й танув у нас на очах.
— Як ти себе почуваєш? — запитала Марго.
Ларрі метнув на неї колючий погляд.
— Чудово,— їдко промовив він.— Просто чудово. Більшої насолоди я не зазнавав за все своє життя. Невеличке запалення легенів, радикуліт, загублений черевик, там, у болоті, та все це байдуже! Загалом я прекрасно провів час.
Шкандибаючи додому, він без упину виливав на наші голови гнів і презирство, а насамкінець заявив, що цю каверзу, мовляв, йому підстроїли зловмисно. Коли невдатний мисливець увійшов до будинку, лишаючи за собою слід, наче борозну на зораному полі, мама вжахнулась.
— Що ти робив, синку?— перелякано запитала вона.
— Що робив? А як по-вашому, що я робив? Я був на полюванні.
— Але що з тобою скоїлось, серденько? Ти мокрий мов хлющ. Ти що, провалився?
— Знаєте, мамо, у вас із Марго така надприродна проникливість, що я часом дивуюся, як ви взагалі ще існуєте.
— Я тільки запитала, синку.
— Ну звісно, я провалився. Що ж іще могло бути, як ви гадаєте?
— Треба перевдягнутись, любий, бо ти застудишся.
— Цілком ймовірно,— з гідністю відповів Ларрі.— 3 мене сьогодні вдосталь познущалися.
Відкинувши будь-яку допомогу, він узяв у коморі пляшку бренді й усамітнився в своїй кімнаті, де на його прохання Лугареція розтопила коминок. Тепло закутавшись, Ларрі сидів на ліжку, чхав і хлиськав бренді. Десь опівдні він послав по другу пляшку, а надвечір до нас долинули його бадьорі пісні впереміж з громохким чханням. Під час вечері, коли Лугареція подибала нагору з третьою пляшкою, мама занепокоєно попросила Марго піти провідати Ларрі. Через деякий час ми почули розгніваний голос Ларрі й жалібне благання Марго. Мама в тривозі кинулася сходами вгору, а ми з Леслі рушили слідом за нею.
У кімнаті Ларрі жахтів коминок, сам він лежав у ліжку, вкритий цілою купою простирадл та ковдр. Охоплена розпачем Марго стояла коло нього зі склянкою в руці.