Він піднявся рипучими сходами вгору й задзеленчав великою зв’язкою ключів перед дверима, оббитими зеленим сукном. Одібравши потрібний ключ, Кралевський встромив його в замок і відчинив важкі двері. З мансарди на мене хлюпнуло сліпуче сонячне світло і мало не оглушив різноголосий пташиний спів. Здавалось, що в тьмяному коридорі вчитель розчинив переді мною браму раю. Мансарда була простора, займала майже цілий поверх. Підлога гола, з меблів — лише довгий сосновий стіл у центрі. Зате на всіх стінах від підлоги до стелі висіли ряди красивих легких кліток з десятками жвавих, щебетливих мешканців.
Долівка була густо встелена насінням; воно приємно хрумкотіло під ногами, наче дрібний гравій на пляжі. Зачарований такою силою птаства, я неквапом переходив од клітки до клітки, милуючись кожною пташиною. Тим часом Кралевський (який, певно, геть-чисто забув про моє існування) схопив зі столу велику лійку і заходився спритно наливати воду в поїлки своїх плеканців.
Моє перше враження, що всі птахи в клітках — канарки, було хибним. На мою втіху, тут виявилися щиглі зі строкатим клоунським оперенням — червоним, жовтим, чорним; оливково жовті зеленяки, схожі на цитринове листя в розпалі літа; коноплянки в ошатних шоколадно білих твідових костюмах; рожевогруді снігурі та ще безліч іншого птаства.
В одному кутку мансарди я надибав скляні двері, що вивели мене на балкон. З обох боків були прибудовані просторі вольєри. В одній жив чорний дрізд з оксамитовим пір’ям та чепурним бананово-жовтим дзьобом; у другій, навпроти,— схожий на дрозда птах у розкішному оперенні всіх небесних відтінків — од густо-синього до опалового.
— Кам’яний дрізд,— оголосив Кралевський, несподівано зазирнувши в двері і вказуючи на цього гарного птаха.— Мені привезли його торік з Албанії... Тоді він був ще пуцьвірінком. На жаль, я ніяк не можу знайти для нього даму.
Він приязно помахав дрозду лійкою і знову зник за дверима. Дрізд зиркнув на мене пустотливим оком, спушив пір’я на грудях і видав серію уривчастих звуків, що нагадували жартівливий сміх. Надивившись на нього досхочу, я пішов назад у мансарду, де Кралевський все ще розливав пташні воду.
— Чи не хотів би ти мені допомогти? — спитав він, дивлячись на мене відсутнім поглядом, і опустив лійку, так що тоненька цівка води полилася на його начищений до блиску черевик. — Дві пари рук виконають цю роботу швидше. Візьми лійку... отак... а я діставатиму блюдечка... чудово! Саме те, що треба!
Я наливав воду в керамічні блюдечка, а Кралевський зграбно, двома пальцями брав їх і ставив у клітки так, наче тицяв льодяники дитині до рота. При цьому він без угаву балакав і зо мною, і з птахами абсолютно однаковим рівним тоном, через те я іноді не міг второпати, до кого він звертається: до мене чи до котрогось з мешканців кліток.
— Атож, вони сьогодні в доброму гуморі, бо надворі сонячно... Ти розумієш... коли сонце перейде на цей бік, вони почнуть співати, адже так, мої співушечки? Іншим разом треба відкласти більше... лише два, серденько, лише два. Хіба можна назвати це виводком, навіть з найпалкішим бажанням? Ну що, смакує тобі новий корм? А в тебе вдома є пташка? У мене, як бачиш, чимало цікавих екземплярів... Не роби цього в чисту воду... Розводити декотрих, звісно, нелегко, але це вдячна робота, особливо з гібридами. У мене завжди успішно йде схрещування... Звичайно, тільки тоді, коли ти відкладеш не менше двох... хитрюга, хитрюга!
Нарешті з напуванням було скінчено. Кралевський помилувався ще якусь хвилю своїми улюбленцями, всміхнувся сам до себе і старанно витер руки маленьким рушничком. Затим він провів мене по мансарді, спиняючись перед кожною кліткою, щоб розповісти історію птаха, його родовід, а також поділитися планами щодо майбутнього кожного підопічного. Ми розглядали — в доброзичливому мовчанні — пухкенького, жвавого снігура, коли раптом пронизливо залунав мелодійний дренькіт, що майже заглушив пташиний спів. На мій подив, цей дзенькіт линув звідкілясь зсередини живота вчителя.
— Клянусь Юпітером! — жахнувся він, зводячи на мене страдницький погляд.— О Всевишній!
Діставши з кишені годинник, він натиснув важілець, і передзвін стих. Я був трохи розчарований тим, що джерело звуку виявилось таким зрозумілим; наскільки привабливішими стали б наші уроки, думав я, коли б у вчителя час од часу дзвеніло всередині. Кралевський тривожно зиркнув на годинник і спохмурнів.
— Клянусь Юпітером...— ледь чутно повторив він.— Уже дванадцята година... Час летить, мов на крилах... а тобі ж за півгодини треба рушати...