— Збіса нерозважливий вчинок,— обізвався Леслі.— Міг убити його.
Я знав одного хлопця, який лишився калікою на все життя після аналогічного кидка,— охоче поділився з нами Ларрі.
Кралевський застогнав голосніше.
— Далебі, Джеррі, ти часом поводиш себе вкрай нерозумно,— бентежилась мама. Вона, очевидно, уявила Кралевського, прикутого назавжди до інвалідного візка.
Мене дратували ці несправедливі, як на мене, дорікання. Я знову повторив, що ні в чому не винен. Мені спершу показали, як звалити суперника, а тоді запропонували виконати це самому. Я так і зробив.
— Він, звісно, не думав, що ти зіб’єш його з ніг,— сказав Ларрі.— Адже ти міг зламати йому хребет. У того хлопця, про якого я згадую, хребет луснув, немов банан. Досить цікаво. Він розповідав, що уламки кістки стирчали...
Кралевський розплющив очі й кинув на Ларрі тоскний погляд.
— Чи не могли б ви дати мені води? — ледь чутно зронив він.
В цю хвилину ввійшла Марго з пляшкою, і ми влили йому в рот трохи бренді. Щоки його злегка зарожевіли, він знову приліг і заплющив очі.
— Бачите, ви можете сидіти, а це добра ознака,— бадьоро заявив Ларрі.— А втім, ненадійна... Я знав одного художника, який упав з драбини і зламав спину. Опісля він ходив так іще цілий тиждень, аж доки це відкрилось.
— Та невже! — зацікавився Леслі.— І що з ним сталось?
— Він помер,— сказав Ларрі.
Кралевський сів у ліжку і кволо всміхнувся.
— Якщо ваша ласка, може, Спіро зміг би відвезти мене до міста? Мабуть, все ж таки краще звернутись до лікаря.
— Ну звичайно, Спіро відвезе вас,— мовила мама.— Треба поїхати в лабораторію Теодора і попросити його зробити рентген, про всяк випадок.
Ми загорнули блідого, але спокійного Кралевського у безліч пледів і обережно примістили на задньому сидінні машини.
— Передайте Теодорові, щоб він надіслав нам зі Спіро записку про стан вашого здоров’я,— сказала мама.— Сподіваюсь, вам скоро покращає. Я щиро шкодую, що так сталося. Джеррі, звісно, вчинив украй легковажно.
Це була зоряна мить у житті Кралевського. Він усміхнувся болісною, недбало спокійною усмішкою і ледь-ледь змахнув рукою.
— Будь ласка, прошу вас, не переймайтесь,— вимовив він.— Не думайте більше про це. І не сваріть хлопчика, він не винен. Просто я трішечки втратив форму.
Пізно увечері Спіро повернувся зі свого рейсу милосердя і привіз цидулку від Теодора.
Дорога місіс Даррелл,
рентгенівські знімки показали, що у містера Кралевського зламано два ребра: одне з них, на жаль, досить серйозно. Він замовчує причину травми, але силу, як видно, було прикладено чималу. Однак якщо він з тиждень не скидатиме пов’язки, то все зростеться без ускладнень.
Передаю всім сердечний привіт.
Ваш Теодор.
Р. S. Чи не лишив я у вас випадком маленької чорної коробочки, коли приїздив минулого четверга? В ній було кілька рідкісних екземплярів малярійних комарів і, здається, я її десь загубив. Будьте ласкаві, сповістіть мене.
16. ОЗЕРО З ЛІЛІЯМИ
Сороки аж нетямились від обурення, коли їх посадили під замок, дарма що в простору, зручну клітку. З їхньою непогамовною допитливістю їм було важко пережити втрату можливості розвідувати й коментувати щоденні події. Поле зору скрекотух обмежувалося нині фасадом будинку, і, якщо якісь пригоди траплялись у затиллі особняка, вони прямо-таки шаленіли, збуджено скрекотіли, гасали без упину по клітці й просовували голови крізь дротини, силкуючись узнати, в чім річ. Прикуті до одного місця, Сороки могли тепер присвятити безліч часу навчанню, тобто грунтовно вивчити грецьку та англійську мови, а також майстерно імітувати природні звуки.
За блискавично короткий строк птахи навчились гукати всіх членів нашої сім’ї на ім’я і з рафінованою підступністю розігрували Спіро. Дочекавшись, доки він сяде за кермо і трохи з’їде вниз крутосхилом, Сороки шугали в куток клітки й верещали: «Спіро!.. Спіро!.. Спіро!..», змушуючи його гальмувати і розвертати машину, щоб довідатись, хто з нас його кликав. Вони щиросердо від душі забавлялись, карбуючи команди «Йди геть!» і «До мене!» без паузи, на одному диханні то по-грецькому, то по-англійському, остаточно збиваючи з пантелику собак.
Була ще одна витівка, що безмірно їх розважала: вони піддурювали бідних, горопашних курчат, які цілоденно длубалися в землі під оливковими деревами. Вряди-годи з дверей кухні вигулькувала служниця й видавала серію пискливих зойків упереміж з якимось чудернацьким гиканням. Це був сигнал годівлі, і всі кури, ніби за помахом чарівної палички, збігалися до кухняних дверей. Тільки-но Сороки опанували цей заклик, вони почали з насолодою знущатися з бідних квочок. Як правило, пустунки подавали свій сигнал у найнезручніший час, коли курчата, доклавши неймовірних зусиль, з метушливим кудкудаканням вмощувались нарешті на сідала в чагарниках або коли вони розморено куняли в затінку миртових кущів ополудні.