Але ж, синку, слід було щільніше зачиняти дверцята клітки,— жалібно промовила мама.— Ти ж знаєш, які вони.
Ну нічого, це просто випадковий недогляд. І потім, що з них візьмеш, коли вони п’яні.
Як я й передбачав, Алеко теж скористався слушною нагодою і накивав п’ятами. Посадивши захмелілих Сорок у їхню половину клітки, я гарненько вишпетив їх. А вони з п’яною агресивністю накинулись на мій черевик і затіяли бійку за шнурок. Я зачинив їх у клітці, а сам пішов розшукувати Алеко. Никав по всіх закапелках, в саду і в хаті, але він мов у воду канув. «Мабуть, полетів до моря освіжитись»,— подумав я, радіючи, що бодай цей не плутатиметься у всіх під ногами.
Тим часом прибули перші гості. їх запрошено на веранду, подано аперитив. Я приєднався до них, і невдовзі ми з Теодором вже вели дружню бесіду. Трохи згодом я здивовано угледів, як з оливкових гаїв з рушницею під пахвою вийшов Леслі, несучи повну сітку бекасів і величенького зайця. Я зовсім забув, що він удосвіта подався на полювання, сподіваючись настріляти ранніх вальдшнепів.
— Аг-га! — захоплено вигукнув Теодор, коли Леслі перемахнув через поручні веранди й показав нам свою мисливську здобич.
Леслі пішов переодягнутись, а ми з Теодором гомоніли собі далі. Увійшла мама в супроводі Додо і сіла на бар’єр. її роль люб’язної господині була дещо зіпсована тим, що їй раз у раз доводилося уривати розмову і з сердитою гримасою грозити важкою палицею собакам, що з’юрмились у садку. Часом поміж залицяльниками Додо спалахувала бійка, і тоді ми всі дружно оберталися й грізними голосами зацитькували собак, внаслідок чого найбільш нервові з наших гостей розхлюпували своє вино. Щоразу після такої заминки мама обдаровувала товариство привітною усмішкою і робила відчайдушну спробу спрямувати бесіду в нормальне русло. їй допіру вдалося проробити це втретє, коли раптом звідкілясь з глибини будинку до нас долинув моторошний рев. Так міг би ревіти мінотавр, замучений зубним болем.
— Що ж там таке скоїлося з Леслі? — спитала мама.
Вона недовго чекала відповіді на своє запитання, бо Леслі тут-таки з’явився на веранді, прикритий тільки маленьким рушником.
— Джеррі! — загорлав він, наливаючись кров’ю від гніву.— Де цей хлопчисько?
— Ну-ну, тихше, синку, — заспокійливо сказала мама.— Що трапилось?
— Змії,— прогарчав Леслі,— зміюки, от що трапилось!
Гості по-різному прореагували на цю сцену. Ті, хто нас добре знав, з жадібною цікавістю ловили кожне слово, а недавні знайомі подумали, що Леслі, либонь, трохи несповна розуму, і вагалися: чи не звертати ні на що уваги й продовжувати невимушену бесіду, чи схопити Леслі, поки він ще ні на кого не кинувся.
— Про що ти балакаєш, синку?
— Цей капосний хлопець набив трикляту ванну чортовими зміюками,— прояснив ситуацію Леслі.
— Мова, синку, слідкуй за мовою! — автоматично зауважила мама і зронила мимохіть: — Піди накинь що-небудь, а то застудишся.
— Збіса здоровецькі тварюки, кожна завбільшки з пожежний шланг... Дивуюся, як вони мене не покусали.
— Ну нічого, синку. Це я винна, я порадила Джеррі покласти їх туди,— винувато сказала мама і, відчуваючи, що гостям треба дати якесь роз’яснення, додала: — У них був сонячний удар, у бідолашок.
— Ну знаєш, мамо! Це вже занадто! — вигукнув Ларрі.
— А ти не втручайся, синку,— твердо мовила мама.— Адже це Леслі купався із зміями.
— Не розумію, чому Ларрі завжди в усе втручається? — докинула від себе Марго.
— Втручається? Це зовсім не так. Але якщо мама таємно змовляється з Джеррі і вони набивають ванну зміями, я просто змушений висловити своє невдоволення.
— Ет, замовкни! — сказав Леслі.— Я волію знати, коли він прибере звідтіля тих гадюк?
— Мені здається, ви здіймаєте багато галасу знічев’я,— заявила Марго.
— Якщо вже необхідно, щоб ми обмивалися в гнізді королівських кобр, то я змушений буду переселитись,— сказав Ларрі.
— Зможу я викупатися чи ні? — прохрипів Леслі.
— А чому ти сам їх не витягнеш?
— Тільки святий Франціск Ассізький почував би себе тут як удома.
— Ах, ради бога, замовкніть!
— Я маю таке саме право висловлювати свої думки...
— Мені потрібна всього лиш ванна. Далебі, не так вже й багато я прошу...
— Тихше, любі мої, не сваріться. Джеррі, піди й витягни змій з ванни. Переклади їх в балію абощо.
— Ні! Викиньте їх геть під три чорти!
— Гаразд, синку, ти тільки не кричи.
Кінець кінцем я приніс з кухні каструлю й посадив туди водяних вужів. На мою превелику радість, вони зовсім очуняли і життєрадісно шипіли, коли я витягав їх із ванни. На веранду я повернувся якраз вчасно, щоб почути, як Ларрі виливає душу перед гостями: