З прибуттям наддніпрянської артилерії наш фронт значно скріпився і прибрав більш стабільний характер. Тепер підп. Кравс зарядив дальшу розбудову рудецької групи, а саме — її вужчого і ширшого штабу. На його домагання стрийська воєнна область (полк. Коссак) відкомандувала до Рудок декілька фахових старшин і при їх помочі в прискоренім темпі зорганізовано команду групи в ось такий спосіб: Вужчий штаб — комендант сот. Карло Гофман, шеф штабу й адьютант в одній особі чет. Гриць Йовик. Ширший штаб — 1) Інтендатура — сот. Вербенець, 2) закуп худоби — сот. Бізанц, 3) польова лікарня — пор. Сілецький, медик, 4) ліквідатура — хор. Петро Вергун, 5) польове душпастирство — о. Іван Косонога, 6) ветеринарний відділ — чет. Штенцлер, 7) розвідчий відділ — хор. Войтович, 8) телефонічна чета — хор. Михайло Лалак, 9) польова жандармерія — пор. Сенета, 10) булавний відділ й обоз — пор. Іван Станчак, 11) стаційна команда — чет. Луцик, 12) команда двірця в Рудках — підх. Володимир Котецький. Так зорганізована група дістала подвійну назву — «група Рудки» або «група Гофмана». В подібний спосіб була зорганізована і група «Крукеничі» під командою підп. рос. служби Щ'епеля, а відтак підп. Федоровича. З кінцем січня 1919 р. з тих трьох груп, це є: з групи «Глибока», «Крукеничі» і «Рудки» утворено на приказ Начальної Команди 8-му «Самбірську Бриґаду» під командою полковника Кравса і його шефа штабу пор. Карла Шльосера та приділено її до ІІІ-го Галицького Корпусу.
В часі, коли команда рудецької групи була зайнята організуванням допоміжних установ ширшого штабу, її частини на фронті зовсім самочинно без наказу згори, тобто з групи, були приневолені зводити в різних місцях бої позиційного характеру. Поляки, боячись дальшого наступу українців, повели оживлену розвідчу акцію, більшими чи меншими випадами з наміром відтиснути нас якнайдальше від залізничого тору Городок — Судова Вишня. Ми відповідали тим самим, а відбиваючись, старались найближче дістатись до залізничого шляху, щоб перервати залізниче получения ворожого фронту з його запіллям. Наші старшини і стрільці ніяк не могли спокійно приглядатись, як перед їх очима раз-у-раз курсували ворожі потяги, довозячи до Львова підкріплення, муніцію і харчі. З тої причини були навіть деякі негодування і нарікання на нашу команду.
На саме Богоявлення, це є 19. 1. 1919 р. прийшов приказ, що бувша сотня чет. Йовика з 1-го куреня пор. Гладиловича робить позірний наступ на Любінь Великий, та щоб рівночасно одна з сотень сотн. Станіміра вдарила на село Черляни. Згідно з приказом я вислав до наступу сотню пор. Тарнавського, що находилась на моїм правім крилі, в селі Нойгоф, фронтом до Городецького Передмістя і с. Черлян. Пор. Тарнавський приказ виконав і зайняв частинно Черляни, однак мусів скоро відступити і зайняти давні позиції в Нойгофі, бо вміжчасі поляки з Городецького Передмістя повели протинаступ на зади його сотні. Колишня сотня чет. Йовика рівнож потерпіла невдачу і зі стратами обсадила знову Поріччя Ґрунтове. Другої чи третьої ночі після цього бою чет. Волод. Караван вислав з Угерець, з 5-тої сотні, розвідчу стежу в сторону Попелів іБраткович. Стежа вернулась над ранком і зголосила, що вона дійшла аж до залізничого шляху і там з власного почину коло вілдукту в Братковичах висадила ручними ґранатами кілька рейок у псвітря. У відплату за це поляки зараз же на другий день пішли наступом наУгерці з двох сторін — з Городка Ягайлонського і Попелів. По цілоденному бою ми наступ відперли та посунулись дещо вперед, ближче Городка й Попелів, зайнявши й обсадивши Стоділки й Ебенав.