Зірвання залізничих рейок в Братковичах звернуло увагу наших вищих команд на цей мій фронтовий відтинок та дало почин обом воюючим сторонам до стягання чимраз то більших сил вздовж залізничого шляху: Городок — Судова Вишня. Вслід за тим я поправив обсаду фронту в той спосіб, що 6-та сотня пор. Тарнавського зайняла позиції в с. Нойгоф та сильно укріпила роздоріжжя: Любінь Великий — Гошани й Городок — Зашковичі, 5-та сотня чет. Каравана обсадила У герці Незабитівські й Ебенав, фронтом до Городка і Попелів, а 7-ма сотня чет. Івана Вовка с. Годвишню і фільварок Генриківку напроти Долинян і Вовчух. Одна батерія Дніпровської бриґади примістилась на Рущині в У герцях зі змогою обстрілу Черлян, Городка і Попелів, а друга батерія — с. Гошани, для обстрілу Долинян і Вовчух. Команда куреня була рухома і находилася в міру потреби в У герцях на Рущині та Годвишні.
Мій побут в селі Годвишні замітний тим, що тут місцеві селяни дали нам повну піддержку, так щодо укріплення фронтових позицій, як і довозу харчів та муніції з запілля. А відбулось це в ось такий спосіб: я прикликав до себе війта, старшого ржє віком около 60-тки і сказав: «Я тут у вас комендант на фронті, а ви комендант в селі. Ми на фронті будемо воювати, а ви в селі маєте нам помагати так щодо підвод, як і шарварків та інших військових потреб, з якими я до вас звернуся. Зима гостра, мої хлопці повнять службу на узгір’ях між Годвишнею а Долинянами легко зодягнені і напів босі. Їм треба якось помочи, подумайте, якби цему зарадити». На цьому я скінчив, а війт м’яв свою шапку і мовчав. По кількох мінутах піднявсь і з повагою промовив: «Пане коменданте, все буде зроблене як накажете». З тим він відійшов і почав діяти. З власної ініціятиви пішов по селі і назбирав кільканадцять старих кожухів для нашої передньої сторожі, що постійно держала службу на горбі перед селом, а ці кожухи визичив нам на весь час нашого побуту в селі. Відтак на мій наказ зорганізував на швидку руку шарварок з кількадесят селян, які на протязі двох днів, ночами, під надзором і вказівками сотенного коменданта значно поправили і поглибили наші окопи, а для передньої сторожі побудували вигідну землянку з камінною печею включно. Стрільців, що квартирували в селі, гостили чим хата багата, а хворих чи ранених доглядали дбайливо як своїх рідних. До того всього селяни через своїх кревних і знайомих давали нам цінні інформації щодо руху ворожих сил в передфронтових селах. Ось так прийняло нас с. Годвишня зі своїм стареньким війтом на чолі.
Моя обсада нашого фронту показалась доцільною, бо поляки, хотячи відсунути нас якнайдальше від залізничого тору, збирали сили і вдаряли на нас в різних місцях, роблячи випади з Черлян, Городка, Браткович, чи Долинян. Про ці ворожі рухи ми заздалегідь були інформовані місцевим населениям, чи нашими стежами, і тому могли успішно відбиватись, посуваючись обережно вперед. До команди групи ми щодня посилали докладні звіти про зведені нами бої і про рухи ворога, алярмуючи команду, щоб надсилала підкріплення. З початком лютого 1919 р. такі підкріплення почали надходити. Першим прибув коломийський курінь пор. Володимира Левицького з-під Львова, з Дублян, з трьома сотнями, 1-шою — чет. Теодора Палійчука, 2-гою — чет. Степана Свириди і з 3-тою — чет. Андрія Палія, а відтак 1-ший курінь У СС-ів — пор. Онуфрія Івановича з трьома сотнями піхоти, сотнею скорострілів, батерією піхотних гарматок і відділом кінних Гайдамаків, разом около 1000 стрільців бойового стану. Комендантами сотень були: 1-ша сотня — чет. Степан Волинець, 2-га сотня — чет. Володимир Верхомий, 3-та сотня — чет. Василь Кривоус, 4-та сотня скорострілів чет. Кость Третяк, 5-та батерія піхотних гарматок — хор. Гриць Цьокан, 6-та чета кінних Гайдамаків — пор. Липчук. Заступником коменданта куреня й адьютантом був пор. Володимир Калина.