В той спосіб обі українські армії, галицька і наддніпрянська, найшлись силою обставин у т. зв. Камянець Подільському кітлі, замкнені з заходу поляками, а з півночі, сходу і півдня большевиками — у віддалі гарматнього стрілу від ворога. Був це вузький клаптик української землі, обмежений з півдня рікою Дністер, з заходу річкою Збруч, з півночі лінією — Городок — Ярмолинці—Бар, а зі сходу лінією — Ярошенка — Рахни — Вапнярка. Тут опинились обі українські армії і оба українські Уряди, Галицький і Наддніпрянський. Обі українські армії були в оплаканому стані — без зброї і технічного виряду, без муніції, харчів, взуття, мундурів і ліків. Обі в безнастанному відступі, здесятковані боями і форсовними маршами. До цих матеріяльних недостач долучились — загальний упадок бойового духа та безвиглядність критичного положення. Здавалось, що все пропало. Аж прийшла несподівана поміч, наша власна не чужа, з нашого таки нутра, з подільського чорнозему. Прийшло об’єднання обох українських армій — наддніпрянської і галицької. Під натиском фронтових старшин пішла жвава акція щодо реорганізації обох армій по думці — «фахові люди на відповідальні становища»! На протязі кількох тижнів, по тяжких зусиллях з боку обох Армій, акція ця увінчалась успіхом. В дні 10. 8. 1919 р. на спільній нараді утворено один спільний військовий провід т. зв. «Штаб Головного Отамана». Начальним вождем став Головний Отаман Симон Петлюра, начальником штабу, ген. Микола Леонтович Юнаків, проф. військової академії, його заступником — ген. Віктор Курманович, бувший старшина австрійського генштабу і шеф штабу Начальної Команди УГА, начальником оперативного відділу — підп. Долежаль, бувший старшина австрійського генштабу, а його заступником — сот. Кузьмінський, начальником розвідки — підп. генштабу Гриців. Обсягом діяння Штабу Головного Отамана — виключно оперативне керування обома арміями. Політичні і господарські справи належали до дотичних міністерств.