В тім самім часі І-ший галицький корпус сильним концентраційним боєм, а саме: 2-ма бриґадами з південного заходу — від Райгородка і двома бриґадами з півдня — від Махнівки, здобув місто і станцію Бердичів в дні 19. 8. 1919 р., о год. 8-мій ранку. Тут захоплено цілий вагон грошей, два ворожі бронепотяги і багато шкіри та готової обуви, таких конечних для нашої армії. До міста, враз з галичанами увійшов повстанський загін от. Карого. Його повстанці робили погане враження. Вони вештались по місті, ширили паніку і дальше воювати на фронті не думали. Щоб не допустити до небажаних безпорядків, комендант І-шого корпусу, полк. Микитка, був змушений залишити в місті залогою цілу 9-ту галицьку бриґаду. (гл. Літопис Червоної Калини ч. З, з 1936 р. стор. 17-та).
Після зайняття Козятина ІІІ-тим галицьким корпусом, Бердичева І-шим галицьким корпусом і Сквири корпусом Запоріжців, Центральна Армейська Група прискореним темпом рушила дальше в напрямі Києва, а саме: ІІІ-тий галицький корпус пішов на Фастів, а Запоріжці на Білу Церкву. Бровки, Попельня і Фастів, це дальший шлях світлих боїв ІІІ-го галицького корпусу, в першій мірі його 8-мої бриґади. Особливо тяжкі були бої за залізничий вузол Фастів. Тут большевики згромадили поважні сили, щоб за всяку ціну втриматись і забезпечити відворот їхній 14-тій армії, що пробивалась на північ з-під Одеси. Терен до наступу був нам непригожий — лісистий і пісковатий, при чому большевики були добре замасковані у своїх окопах. Ми йшли впрост навмання аж натрапили на сильний опір червоних бійців зі станції Китайка — Ставище. Рішучим і вчасти несподіваним ударом з південного заходу ми проломили їхні позиції і в дні 22. 8. 1919 р. зайняли Фастів. Здеморалізований ворог вивтікав у найбільшому безпорядку в напрямі Києва. Саме тоді, тобто 24 і 25. 8. 1919 р. Запоріжський Корпус враз із повстанцями от. Зеленого розбили большевицьку бриґаду і захопили Білу Церкву. В цей спосіб замкнено відворот 14-тій большевицькій армії, що з-під Одесси через Фастів намагалась знайти зв’язок з 12-тою большевицькою армією в районі Києва.
Бої на фронті Васильків — Глеваха — Київ
В дні 23. 8. 1919 р. Центральна Армейська Група осягнула лінію: Білгородка — Боярка — Глеваха — Васильків — Велика Бугаївка. Була це остання большевицька оборонна лінія і тут прийшло до вирішного бою за Київ. Дві галицькі бриґади ІІІ-го корпусу — 8-ма самбірська і 2-га коломийська, дістали приказ проломити цю лінію, а саме: 2-га коломийська бриґада мала йти на місто Васильків, а 8-ма самбірська мала посуватись вздовж залізничого шляху на залізничу станцію Васильків і село Глеваху. Бій тривав цілий день зі змінним успіхом. 2-га коломийська бригада зайняла переходово Васильків, але вечором того самого дня мусіла його залишити під сильним натиском большевиків. 8-ма самбірська бриґада зайняла залізничу станцію Васильків і її вдержала. Моя частина, ІІ-гий курінь 8-мої бриґади, дістала наказ продовжити ліве крило бриґади і повести наступ на село Глеваху. Вечором того ж дня я прибув з куренем до місця призначення та зайняв позиції на краю лісу перед Глевахою, обезпечившись сильно зліва. Там мала бути 5-та галицька бриґада 1-го корпусу, з якою я ще не вспів знайти зв’язку. Перед нами простягнувся хвилястий терен і залізничий шлях з трьома большевицькими бронепотягами, що патрулювали вздовж залізничого шляху. Большевики мали догідні становища перед Глевахою, на узгір’ях і на залізничому насипі. Ми почали окопуватись на всякий випадок. На ліво від нас, за лісом, десь коло Боярки, почалась сильна стрілянина. Хто наступав, наші чи большевики, не можна було доглянути. Щоб зорієнтуватись, я подавсь до поблизького вітряка, видряпався високо на вітрак і побачив ось таку картину: з села під горб наступала широка і рідка розстрільна якогось нашого куреня з 5-тої галицької бриґади. Скорими скоками ця розстрільна посувалася вперед, аж поки найшлась недалеко большевицьких окопів на узгір’ї. Понеслось грімке «гурра», наші вдерлись до окопів і большевики пішли в розтіч. В тім власне моменті з села, з-поза нашої розстрільної, вискочив невеличкий відділ нашої кавалерії, около ЗО їздців, випередив нашу піхоту, окружив півколом утікаючих большевиків і забрав їх в полон. Цей влучний маневр мені заімпонував і мій бойовий досвід збільшився. Після цього фронт затих і ми заночували в зайнятих позиціях на краю лісу.