На другий день, вчасним ранком, ми завважили ворожу стежу, як вона обережно підкрадалася до нашого лісу. Я дав наказ причаїтися і не стріляти, а відтак нагло обскочити і забрати цілу стежу в полон для «засягнення язика». Мій плян не вдався! Хтось із нервових стрільців не видержав і вистрілив. Патруля моментально завернула назад, а ми в погоні відкрили огонь і це нас зрадило. Через декілька хвилин большевики обсипали нас артилерійським огнем. Довше не можна було чекати і ми рушили до наступу. З обох сторін заклекотіли скоростріли, ще дужче загриміли гармати і почався бій. Ворожі броневики раз-у-раз підїжджали, винаходили собі догідні місця та обстрілювали нас з різних сторін, завдаючи нам поважних втрат. Та це нас не здержало і ми уперто посувалися вперед. Коменданта 6-тиї сотні Стефанишина ранено тяжко в ногу, а його сотню перебрав найстарший ранґою, чет. Заблоцький Ярослав. Я заопікувався раненим і казав його відвезти на коні до перев’язочного пункту. Через неосторожність санітаря пор. Стефанишин упав з коня і зломив собі в додатку руку. Тільки з тяжким трудом удалось його відставити під опіку санітетів. Бій ішов дальше. Кілька разів большевики пробували малими випадами перейти до протинаступу, але без успіху мусіли з втратами вертати назад до своїх окопів. Під вечір наше ліве крило почало наближатись до залізничого шляху — Боярка— Глеваха. Це запримітили ворожі броневики, а боячись, щоб їх не відтято, скорим маневром вицофались один за одним з поля бою. Ми це використали, наперли ще сильніше і большевики в неладі почали втікати. Ми пігнали за ними, та їх не вспіли дігнати, бо саме в тім часі на моїм правім крилі счинилось щось для нас зовсім несподіване. Це вискочила із-за залізничого насипу большевицька кавалерія Буденного і повним розгоном почала нас окружувати з усіх сторін. Прийшов критичний момент, здавалось, що нас усіх виб’ють до ноги. Настало замішання, але тільки на кілька хвилин. Старшини вмить зорієнтувались у грізній ситуації. Впали короткі й різкі прикази: «Кавалерія! Стріляти!» Це з електризувало стрільців. З широко розкиненої розстрільної потворились моментально більші й менші гуртки та скорострільні гнізда. Почалась дика стрілянина на всі боки — в напрямі ґальопуючої до нас кавалерії. Так привітана ворожа кіннота, вспіла тільки на моїм правім крилі зарубати шаблями 8-мох стрільців, а дальше не видержали і розскочилась на всі можливі сторони. На полі бою остали ранені й кількадесят кінських та людських трупів. Курінь був врятований, Глеваха здобута, большевики пішли в розтіч. По заході сонця 2-га коломийська бриґада і два курені 8-мої самбірської бриґади, ІІІ-тий сот. Данила Бізанца і ІV-тий пор. Миколи Підгірного — зайняли місто Васильків і забрали в полон около 300 болыпевицышх бійців, китайців. В той спосіб в дні 24 серпня 1919 р. проломано останню большевицьку оборонну лінію та промощено дорогу на Київ. Наступного дня ранком прибув до Глевахи сам Головний Отаман Петлюра, оглянув побоєвище і казав собі подати спис старшин та стрільців ІІ-го куреня, що спеціяльно визначились у вчорашньому бою, для відзначення.
В міжчасі, тобто по 4-ох днях задержки, з причини опізнення 1-го галицького корпусу, наспіли свіжі прикази до дальшого наступу, тим разом на самий Київ. Наша 8-ма самбірська бриґада мала йти на Демидівку і вантажевий двірець у Києві. По коротких і удачних боях ціль була осягнена. Ми зайняли Демидівку і вантажевий двірець в Києві та забрали в полон понад 1000 червоних бійців, а між ними большевицького коменданта дивізії. Вечором, дня ЗО серпня 1919 р. Київ був вільний, Київ був наш.
Бої Західньої Армейської Групи від 13.8 — 31.8.1919 р
Згідно з наказом Штабу Головного Отамана ч. 4 з 12. 8. 1919 р. західня армейська група під командою полк. Вольфа, як охорона з ліва, мала зайняти Шепетівку і йти на Зв’ягель і Коростень. В тій цілі ІІ-гий галицький корпус почав загальну офензиву і сильним контрнаступом вибив ворога зі Староконстантинова й Острополя, в дні 13. 8. 1919 р. та переслідував його дальше в напрямі Шепетівки. Тут же діяли повстанські відділи от. Соколовського і Мордалевича, тому бриґади ІІ-го корпусу, 4-та і 7-ма, скоро посувались вперед без більших боїв. Щойно в районі Полонного 4-та галицька бриґада звела більший бій з Таращанською дивізією, розбила її й забрала в полон около 800 бійців. В слід за тим здобуто Шепетівку дня 16. 8. 1919 р., висуваючись на схід від міста в напрямі Зв’ягеля і Коростеня. Тим часом первісний наказ наступу змінено в той спосіб, що ІІ-гий галицький корпус мав вдарити на Житомир, а СС-и мали йти на Зв’ягель. Прямуючи на Житомир бриґади ІІ-го корпусу стрічали лише слабий опір ворога, бо дооколичкі селяни, обороняючись перед грабунками відступаючих большевиків, вже заздалегідь розбирали залізничі рейки, нападали на евакуаційні потяги та відбирали заграбоване у них майно. З наближенням галицьких частин ті ж самі селяни скорим темпом направляли залізничий тор, так, що галичани без більшої задержки могли йти дальше вперед. Дня 22. 8. 1919 р. 4-та і 7-ма бриґади ІІ-го корпусу зайняли Житомир, забезпечившись сильно з півночі коло Черняхова і зі сходу коло Коростишева, а корпус СС-ів здобув Зв’ягель. В той спосіб дві залізничі лінії Бердичів — Житомир і Шепетівка — Зв’ягель найшлись у розпорядженні УГА. В Житомирі знайдено незакриті ями, наповнені трупами українських патріотів, помордованих большевиками при відступі з міста. Крім цього в одній з пивниць відкопано і врятовано трьох українських старшин, живцем замурованих. Так большевики помстились на мирних жителях, і так повелися з полоненими залишаючи Житомир. По кількох днях відпочинку ІІ-гий галицький корпус дістав приказ зайняти Коростень. Згідно з цим приказом частини ІІ-го корпусу рушили вперед до наступу. По дорозі стрічали вони тільки невеликі стежі червоних, які після короткої перестрілки десь нагло зникали. До Коростеня бриґади ІІ-го корпусу наближились десь коло 28 серпня. Тут стрінули вони сильний спротив большевиків, які вицофуючись із Києва, скупчились у районі Коростеня й утворили певного роду рухому твердиню з 19-ма панцерними потягами, щон кріпко держали залізничий шлях. Кромі цього большевики зібрали більшу скількість кавалерії і часто-густо робили нею несподівані випади, так, що наші галицькі частини мусіли зрезиґнувати з дальшого наступу і прийняти оборонну позіщію. Тому Коростеня не можна було в час здобути.