В Херсонській дивізії
Десь коло 10 травня 1920 р. ми прибули до Могилева, де був кіш Залізної Дивізії полковника Олександра Удовиченка. Стрільці з полковником остали на станції для вивантажування мундурів, а підхорунжий Дідух поїхав зі мною до міста, до старшинської харчівні, де збирались галичани. Була обідня пора і ми застали тут кільканадцять галицьких старшин та підстаршин, що пообідавши, над чимсь завзято дебатували. Запримітивши мене, обскочили нас кругом та стали розпитувати, звідки приходимо і з якими вістями, добрими чи злими? Я поінформував їх коротко про свою втечу зі Львова та про львівську польську пресу, яка представила нас, тобто УГА, як большевиків, яких в бою розбито та забрано в полон з величезним воєнним майном. Старшин і підстаршин мають поляки вислати до табору полонених у Тухолі, а стрільців частинно звільнити додому, а решту запроторити за дроти в Пикуличах та Домб’ю. Ця вістка поразила всіх громом. Хтось важко зідхнув: «Ось і довоювались до самого краю!» Настала мовчанка, прикра мовчанка, а цей хтось продовжував: «Сталося і не відстанеться. але мусимо подумати про себе, що нам дальше робити, чи залишитись у дивізії полковника Удовиченка чи вступати до Херсонської Дивізії полковника Андрія Долуда, яка саме тепер організується з галичан у районі Ямполя, і в якій є вже наша кавалерія отамана Едмунда Шепаровича та старшини — ген. Антін Кравс, полк. Арнольд Вольф, майор Фердинанд Льонер, майор Волощук, майор Дибуляк». По короткій дискусії всі рішили вступити до Херсонської Дивізії, а два дні пізніше ми вже були в постої цієї дивізії в містечку Яруга і зголосились у начальника штабу сот. Микитки. Херсонська Дивізія складалась тоді з двох бриґад — з 1-шої стрілецької імени Сірка під командою сотника Баковича та його шефа штабу сотника Клея і 1-шої запасної з майором Кнітелем, як комендантом і сот. Губером, як шефом штабу. Мене приділено до запасної бриґади, як коменданта куреня. В часі большевицької офензиви на Польщу, Херсонська Дивізія під натиском большевиків відступала на південний захід, перейшла річку Збруч, Серет і Стрипу, а перейшовши Золотий Потік, переправилась 2 серпня в селі Лука на правий беріг Дністра. Тут 1-ша бриґада імени Сірка зайняла фронт — від буковинської границі до села Незвиськ, команда дивізії примістилась в Городенці, а запасна бриґада заквартирувала в селі Тишківці. На тих становищах ми стояли аж до 25 серпня 1920 р. Побут у дивізії полковника Долуда став для галичан впрост неможливий. Нас трактовано не як чесних вояків, але як зрадників, яким не можна довіряти, і тому були ми під постійним наглядом. Таке поступування наддніпрянців нас болючо вражало й ображало. Зі сторони поляків ми рівнож не чулись безпечними, хоч були ніби їхніми союзниками. З запілля доходили до нас тривожні слухи, що й там не все в порядку, бо навіть наших хворих відпустковців поляки арештують, що мало місце у Львові, де заарештовано двох наших старшин з леґальними відпустковими документами.