Це типове спізнення відбилось від’ємно так на наших політичних, як й бойових починах. Нарада в Кам’янці-Подільському в справі спільного командування для обох наших армій, наддніпрянської і галицької, та походу на Київ чи Одесу тривали около 20 днів, поки осягнено порозуміння йти на Київ та поки створено спільний й об’єднаний провід — Штаб Гловного Отамана, в дні 10 серпня 1919 р. Цю проволоку використали большевики, стягаючи проти нас щораз то нові сили, а рівночасно й денікінці, прискорюючи свій похід на Київ.
По прориві послідньої большевицької оборони на лінії Боярка — Глеваха — Васильків в дні 24. 8. 1919 р. ми мали зараз же на другий день рано вдарити на сам Київ. Тимчасом Штаб Гол. Отамана видав наказ припинити наступ на Київ, поки не підійдуть вперед частини 1-го гал. корпусу з під Бердичева і наш наступ здержано аж до 29. 8. За той час спізнення большевики вивезли з Києва багато воєнного добра та зорганізували спротив, який наніс нам утрат раненими й убитими, а Добрармія вспіла підійти до Дніпра аж під сам Київ.
Безпосередньо перед здобуттям Києва, в дні 26 серпня обі наші армії дістали повідомлення, що до денікінського командування має виїхати наша місія під проводом ген. Омеляновича Павленка, в цілі взаємного порозуміння щодо столиці України, Києва. Тимчасом ця місія спізнилась, чи пак зовсім не виїхала, так що Центральна Армійська Група найшлась у Києві в глупому положенні, з приказом — «обсадити, але не стріляти», а її комендант, ген. Антін Кравс, щоб рятувати ситуацію, вже як полонений був змушений заключит з денікінцями угоду щодо демаркаційної лінії Попельня — Сквира.
Після залишення Києва українськими арміями в ночі 31 серпня та підступного заняття того ж Києва Добрармією, виповідження війни денікінцям зі сторони Директорії наступило аж 24 вересня 1919 р. отже було спізнено 24 дні.
Загальний наступ обох наших армій проти денікінців маз початись, згідно з наказом Штабу Гол. Отамана, 17 жовтня 1919 р., та це не сталось. З вини цивільного заряду залізниць транспорт ІІ-го гал. корпусу з-під Бердичева до місця призначення спізнився повних три дні, так що наша офензива почалась аж 20 жовтня 1919 р. Це опізнення з нашої сторони дало Добрармії час відповідно приготовитись до оборони і наш наступ не вдася. Ці наведені приклади вчать нас, що всякі накази, політичні чи бойові, треба виконувати точно і в час.
Тифозну лявіну, яка розчавила УГА, можна було здержати як не в цілості, то бодай частинно, але цього не зроблено в слушний час. Зараз по переході Галицької Армії на Східню Україну, начальний лікар УГА д-р Бурачинський вислав до уряду відповідне меморандум, в якому вказував, що Поділля, це домена тифу, а щоб його унешкідливити, домагався, щоб забезпечити армію ще перед осінню ліками і санітарним вирядом. Це меморандум знехтовано в цілості, а тимчасом прийшла елітна осінь, а з нею п’ятнистий і поворотний тиф, який знищив боєздатність обох наших армій так, що прийшлось шукати аж сепаратних доріг для збереження цілости тих армій.