Перехід УГА до військ ген. Денікіна, згідно з сепаратним договором з 6 і 17 листопада 1919 р. це не зрада, а конечність, це розпучливий крок Начальної Команди, для оборони й самозбереження цілости галицької армії, спричинений ваганням обох наших урядів зайняти рішуче становище в цій справі і то швидко. Правильність цього потягнення виказали: 1) воєнний суд над ген. Тарнавським і полк. Шаманеком під замітом державної зради, який по докладнім обсліді справи звільнив їх одноголосно від вини і кари, та 2) всі три воєнно-державні наради обох наших Урядів і Начальних Команд з 30 жовтня 1919 р. у Вінниці, 4 листопада в Жмеринці і 8 листопада 1919 р. в Деражні. У висліді тих нарад порішено вправді уневажнити Зятківський договір з 6 листопада 1919 р. з Добрармією, але не зривати формально дальших переговорів з нею, та вислати негайно до денікінського командування спільну делегацію під проводом полк. Камінського від наддніпрянців і сот. Олесницького від галичан, яка мала добитись тільки перемир’я, полишаючи політичні справи Урядові УНР. Цій однак делегації, подібно як і попередним нашим спільним делегаціям у Києві, не пощастило осягнути будь-яке порозуміння. З галичанами денікінці згідні були переговорювати, але Уряду УНР вони не признавали, і маючи повну піддержку Антанти та стоячи на становищі єдино-неділимої Росії, жадали, щоб наддніпрянська армія зложила зброю. На це не можна було погодитись, і тому нова Начальна Команда УГА в порозумінні з диктатором Петрушеричем і за його згодою була змушена відновити Зятківський договір з денікінцяніи в дні 17 листопада 1919 р., як одинокий спосіб збереження цілости армії під цю пору. Цей договір не приніс нам рівнож сподіваної користи, бо був спізнений, як і попередній договір в справі перемир’я в Києві. Саме тоді денікінська армія, розбита большевиками в районі Києва, почала свій панічний відворот зразу на Одесу, а в дальшому вздовж Дністра до Польщі. Тому УГА не мала вже змоги належно відпочити, вилікуватись із тифу, узброїтись та відповідно перегрупуватись, щоб поставити тривкий опір наступаючим большевикам. Під тодішню пору оба наші відвічні вороги, Польща і Москва, стояли під опікою всесильної Антанти і тому наші спільні делеґації до Польщі і Москви не мали жодного успіху, бо поляки хотіли договорюватись (нещиро) тільки з наддніпрянцями, а москалі лише з галичанами. Силою таких політичних обставин політика наддніпрянців пішла в сторону поляків, а галичан в сторону москалів, щодо збереження цілости своїх армій. Цей політично-тактичний маневр не був правильний, бо Антанта вже заздалег_дь поставила свою карту на велику Польщу і велику Росію, даючи їм свою повну піддержку, моральну, матеріяльну і політичну, а Україну поборювала. Тому взаємне обвинувачування себе в чорній зраді, наддніпрянців у сторону Польщі, а галичан у сторону Москви — це що найменше національний злочин, бо годі навіть подумати, щоб оба наші уряди і обі армії могли діяти на шкоду українській справі.
Щодо переходу УГА до большевиків, то УГА до большевиків добровільно не переходила, тільки большевики прийшли і забрали її обезсилену і зболілу тифом, без вистрілу. До такого переходу не було жодного зарядження від галицького Уряду (Диктатури) ні приказу з Начальної Команди, значить — фактичний і відповідальний провід УГА не зробив з большевиками жодної умови, ні добровільної, ні примусової, а зробив її т. зв. «Галицький Ревком», утворений самочинно зі старшин і стрільців та кількох політиків, що були під цю пору у Вінниці. Цей Галицький Ревком заключив з большевиками два договори, а саме: з місцевими українськими большевицькими партіями (КПбУ, УКП і СР-ів) дня 31 грудня 1919 р. у Вінниці і з командуванням 12-тої совєтської армії, дня 12 лютого 1920 р. в Києві. На основі договору з місцевими большевицькими партіями УГА стала автономною складовою частиною большевицької армії, а на підставі умови з 12-тою большевицькою армією УГА втратила свою дотеперішню автономію й одноцілість, бо її корпуси мали перемінитись у бриґади і як такі мали увійти в склад окремих совєтських дивізій. Оба договори — це розпучливі акти самооборони перед фізичним винищенням цілої УГА. Вінницький Ревком постав вже в послідньому моменті, тобто тоді, коли большевицькі військові частини увійшли в район галицьких шпиталів та стали господарити по своєму, це є — «по законам революції». Тоді то під напором оставших по шпиталях хворих старшин і стрільців, що хотіли себе фізично рятувати, та під напором місцевих українських большевицьких партій, що бажали галичанам прийти з поміччю у їхньому скрутному положенні, утворено т. зв. Галицький Ревком (революційний комітет) під головуванням д-ра Никифора Гірняка, популярного старшини УСС-ів. Того Ревкому УГА зразу не узнавала, його заряджень не виконувала, а слухала приказів тільки своєї Начальної Команди, посуваючись звільна на південь, у сторону Одеси та переговорюючи з Румунією, щодо переходу УГА на її територію. Коли ж румуни її не прийняли, а большевики скорим маневром найшлись у районі розташування 1-го гал. корпусу в Чечельнику і ІІ-го корпусу в Бершаді, і команди тих корпусів були змушені на власну руку переговорювати з поодинокими большевицькими частинами, або їм здатись, тоді Президія Політичного Відділу при Начальній Команді зважилась на рішучий крок: удалась до команди 1-го гал. корпусу в Чечельнику і тут в дні 6 лютого 1920 р. утворено т. зв. Начальний Ревком ЧУГА, з д-р Андрієм Музичкою як головою і сот. Цап’яком як секретарем. Цей Ревком увійшов відтак у склад вінницького Ревкому і став силою обставин начальним політичним проводом ЧУГА. В той спосіб ціла УГА найшлась під большевиками, значить не добровільно, але примусово. Однак большевики не роззброїли і не полонили УГА, як це зробили дещо пізніше поляки, бо їхня політика вже тоді була наставлена на довшу мету. Не роззброїли її з двох головних причин. Перша причина була чисто пропаґандивного характеру. Большевики аж надто добре знали, яку ролю відограла УГА на Великій Україні в поході на Київ, а її добру славу та популярність серед місцевого населення хотіли використати для себе, мовляв — дивіться наддніпрянці — галичани йдуть разом з нами, з совєтською владою, а ви бунтуєтесь. Та ж ми всі українці і совстська влада на Україні рівнож українська, отже ходім разом одним фронтом проти поміщиків, буржуїв і т. п. А дальше — сам факт збереження УГА мав з’єднати большевикам симпатії і в Галичині, бо звідтам ця армія походила. Друга причина — це моральний і матеріяльний стан УГА. Армія ця без власного запілля, виснажена форсовними боями та знеможена тифом, без гроша, зброї і харчів не представляла собою більшої бойової сили, тому наразі можна було її залишити, як небоєздатну на своїх тилах. А щоб УГА у майбутньому не могла їм загрожувати, то вже заздалегідь пороблено відповідні заходи політичної і військової натури, які зміряли до того, щоб цю армію використати для своїх цілей, а відтак її розложити і розпорошити та в боях винищити до щенту. І тому всупереч умові, заключеній з Галицьким Ревкомом у Вінниці дня 31 грудня 1919 р., що УГА задержить свою дотеперішню організаційну цілість та буде включена в Червону Армію як автономна військова формація, змушено той самий Галицький Ревком заключити з 12-тою совєтською армією другу умову з 12 лютого 1920 р., на підставі якої УГА втратила свою дотеперішню автономію й одноцілість, бо її корпуси мали перемінитись в бриґади і ввійти в склад окремих большевицьких дивізій.