Так званий протибольшевицький переворот УГА, а в слід за тим перехід двох галицьких корпусів до військ Головного Отамана Петлюри в Польщі, відбувся не самочинно, але в тіснім порозумінні зі Штабом Головного Отамана, який надіслав до шефа штабу 2-гої галицької бриґади (б. корпусу), сотника Мирона Луцького докладні інформації, що й як робити, та плян розміщення військ генерала Павленка і поодиноких важніших повстанських отаманів. По думці тих інструкцій 2-га бриґада видала для цілої УГА приказ до протибольшевицького перевороту в дні 23 квітня 1920 р. за підписами сотника Юліяна Головінського, як коменданта і сотника Мирона Луцького, як шефа штабу. В тім приказі взято на увагу дві евентуальності: 1) спробу продертись на большсзицькі зади до військ генерала Павленка, а на випадок невдачі — перехід до військ Головного Отамана Петлюри в Польщі. Спроба пробитись до генерала Павленка не вдалась, і тому перехід до військ Головного Отамана Петлюри в Польщі став конечністю. Тимчасом поляки нас роззброїли і взяли в полон, а в своїй пресі і перед Антантою представили нас як полонених большевиків.
Мобілізація й організація УГА відбулась у вийняткових обставинах, не в тихому та спокійному запіллі, але на справжньому польсько-українському фронті. Організували українські старшини і підстаршини колишньої австрійської армії, в часі повоєнного і воєнного лихоліття, зараз же по розпаді австро-угорської монархії, в чисто демократичний спосіб, з низу до верху, після австрійського зразка з 1-шої світової війни. Організація ця йшла в запіллі і на фронті. В запіллі — за вказівками т. зв. Окружних Військових Команд, а на фронті — згідно з приказами дотичних військових команд, які густо-часто, в скрутному положенні, були змушені цих свіжо змобілізованих новобранців кидати до бою, чи обсаджувати ними фронтові позиції. Первісне організаційна структура — це чети і сотні, які в більшості творено самочинно в місцях, де показалась конечна потреба фронту. Нормальна воєнна чета числила 4 рої по 15 стрільців, разом 60 піхотинців. Сотня складалась з 4-ох чет по 60 вояків, разом 240 стрільців. Комендантами роїв були підстаршини, чет нижчі старшини-хорунжі й четарі, а сотень четарі і поручники. В початках ці чети та сотні діяли самочинно, обсаджуючи довільно фронт, де зайшла потреба. Властивий фронт почав творитись у Львові й довкруги Львова, а відтак поширивсь на захід, обабіч залізничого шляху аж по Перемишль. В першій половині грудня 1918 р. прийшов приказ, яким пов’язано ці самостійно діючі чети і сотні в той спосіб, що 4 чети творили сотню, 3–4 сотні курінь, а 3–4 курені групу. Всім тим частинам надано відповідних командантів та приділено точно означений відтинок фронту, за який вони мали відповідати. В подібний спосіб, за австрійським зразком, були зорганізовані артилерія, кавалерія, польова жандармерія, літунство, інтендантура, технічні відділи і т. д. З кінцем січня 1919 р. наказом Начальної Команди (генерал М. Омелянович Павленко начальний вождь УГА від 10 грудня 1918 до 9 червня 1919 р.) всі групи переіменовано на бриґади та утворено з них три корпуси по 4 бриґади кожний. На півночі зформовано І-ший галицький корпус до якого належали: 5-та — сокальська, 6-та — равська, 9-та — белзька і 10-та — янівська бриґади. Комендантом цього корпусу був полк. Осип Микитка, а шефом штабу отаман Вурмбрандт, а відтак отаман Куніш, з осідком в Камінці Струмиловій. На південному сході зорганізувався ІІ-гий корпус під командою полковника Мирона Тарнавського та шефа штабу підполковника Альфреда Шаманека, з осідком в Ходорові. В його складі були: 1-ша бриґада — УСС-ів, 2-га — коломийське, 3-та бережанська і 4-та — золочівська. На заході в Стрию утворено ІІІ-тий галицький корпус з бриґад: 7-мої — львівської, 8-мої — самбірської, 11-тої — стрийської і гірської бриґади майора Василя Черського. Комендантами цього корпусу були: полковник Гриць Коссак, по нім генерал Ґембачів, а відтак генерал Антін Кравс, а шефом штабу підполковник Карло Долежаль і майор Вільгельм Льобковіц. Всі ці три корпуси тим самим приказом Начальної Команди (шеф штабу генерал Євген Мишковський) получено в Українську Галицьку Армію. Ця Армія заєдно збільшалась і вже в березні 1919 р., згідно з заподанням харчового уряду при державному Секпетаріяті Внутрішніх Справ, число акту 1.400 числила: на фронті — 4.000 старшин і 65.000 стрільців, а в загсллі — 2.000 старшин і 55.000 стрільців разом — 126.000 вояків. В той спосіб з малого військового відділу, около 1.200 стрільців в дні 1 листопада 1918 р… у Львові, на протязі 5-ох місяців безнастанних боїв зформовано в приспішенім темпі міцну й боєздатну УГА. Її начальними вождями у Львові були: сотник Дмитро Вітовський від 1. 11. до 5. 11. 1918 р., отаман Гриць Коссак від 5. 11. до 9. 11. і підполковник Гнат Стефанів від 9. 11. до 10. 12. 1918 р., який по примусовім залишенні Львова в дні 21 листопада 1918 р. продовжував дальше визвольну боротьбу, видаючи рівночасно перші прикази, щодо організації УГА в ширшому маштабі, вже як армії. Ці такі часті зміни начальних вождів, чи шукання за ними вказують нам наглядно, як важко приходилось нам воювати у Львові, не маючи до розпорядимости відповідних старшин, достаточно! скількости зіграних з собою військових частин, не знаючи Львова та способу провадження вуличних боїв і не маючи жодних технічно-допомогових відділів, включно з інтендантурою і телефонічним получениям. До того всього організація нашого запілля, хоч як спішна, не могла ніяк відповісти потребам фронту. В слід за тим пішла нервова і хаотична обсада Львова, програні бої та зачасті зміни в Начальній Команді і тому прийшлось нам залишити Львів. Та бої йшли дальше, а з ними й поспішна організація українського війська в запіллі. Дня 10 грудня 1918 р. підполковник Гнат Стефанів передав начальну команду генералові М. Омеляновичу Павленкові (від 10 грудня до 9 червня 1919 р.), який в загальному докінчив організацію УГА.