Ситуація складалася зовсім інакше в лікарнях, де медсестри рідко повідомляли про помилки. Страх там набув загрозливих масштабів. Медсестри казали щось на зразок: «наші колеги не прощають похибок; покотяться голови», «нас віддадуть під суд», а також зізнавалися: «старша медсестра поводиться з нами, як з тими, хто заслуговує осуду, якщо ми припустилися помилки» і «ставиться, як до нетямущих дворічних дітей». Вільям Едвардс Демінґ, нині покійний гуру з питань якості менеджменту, давно стверджував, що коли страх піднімає свою потворну голову, люди зосереджуються на своєму захисті, а не на наданні допомоги організаціям задля їх вдосконалення. Дослідження Емі Едмондсон демонструє, що це відбувається навіть тоді, коли на карту поставлені людські життя.
Спровоковані мудаками ненависть і невдоволення, окрім плинності кадрів, призводять також і до збитків. Дослідження Беннетта Теппера засвідчило, що, ображаючи підлеглих, керівники пригнічують їхнє почуття відданості організації. Інші дослідники неодноразово підтверджували, що коли люди зазнають поганого ставлення і незадоволені власною роботою, вони не бажають докладати додаткових старань, «проявляти ініціативу», щоб допомогти своїм організаціям. Та коли вони відчувають підтримку і задоволені власною роботою, справи йдуть інакше.
Наприкінці 1970-х років психолог на виробництві Френк Дж. Сміт, досліджуючи 3000 працівників штаб-квартири компанії «Сіз» (Sears) у Чикаґо, продемонстрував силу ставлення до роботи за умови, коли люди налаштовані «проявляти ініциативу». Сміт виявив, що ставлення співробітників до роботи не давало змоги достеменно передбачити, хто з них використає першу-ліпшу нагоду не прийти на роботу, допоки нищівний удар хуртовини не накрив Чикаґо. У цей день, коли працівники мали чудовий привід залишитися вдома, ті, хто були більш задоволені керівництвом й іншими аспектами роботи, набагато рішучіше, ніж їхні незадоволені колеги, налаштовувалися здійснити нелегку поїздку, щоб дістатися робочого місця. Відвідуваність у 27 групах співробітників, які досліджував Сміт, становила в середньому 70 % (зазвичай вона становила 96 %) і варіювала від тридцяти семи до дев’яноста семи відсотків. Рівень задоволення працівників їхнім керівництвом виявився тим чинником, що найбільше вплинув на їхнє рішення з’явитися на роботу того сніжного дня. Для мене це важливо. Коли я змушений працювати на мудака або з купою мудаків, я не буду з усіх сил намагатися допомогти. Але коли я захоплююся своїми керівниками і колегами, я вдаватимуся до крайніх заходів.
Існують докази того, що, працюючи на бездушних і підлих мерзотників, робітники навіть крадуть у своїх компаній, щоб помститися. Джеральд Ґрінберґ вивчав три майже ідентичні заводи на Середньому Заході Сполучених Штатів: на двох заводах (де керівництво обиралося довільно) запровадили 10-тижневе зниження зарплати на 15 % після того, як тимчасово втратили великі контракти.
На одному з цих заводів виконавчий директор оголосив про скорочення зарплати коротко і беземоційно, попередивши співробітників так: «Я відповім лише на одне-два запитання, бо мушу встигнути на літак, щоб потрапити ще на одну зустріч». На другому заводі директор надав докладні пояснення, при цьому щиро вибачившись за урізання зарплати і висловивши співчуття. Потім він цілу годину відповідав на запитання своїх підлеглих.
Ґрінберґ виявив цікаві наслідки впливу таких різних способів оголошення про зниження зарплати на обсяг крадіжок працівників. На заводі, де заробітну плату не зменшували, показник крадіжок залишився на рівні близько 4 % протягом 10-тижневого періоду. На заводі, де її зменшили з детальними співчутливими поясненнями, обсяг крадіжок виріс до 6 %. А от на заводі, де зменшення зарплати пояснили коротко, відсоток крадіжок виріс майже до 10 %.
Опісля того, як розмір зарплати було відновлено на обох заводах, рівень крадіжок повернувся і становив близько 4 %, як і до її скорочення. Джеральд Ґрінберґ вважає, що працівники крали більше на обох заводах, де зменшили виплати, щоб «зрівняти рахунок» зі своїм роботодавцем, утім вони крали набагато більше, щоб помститися тому керівникові, який був занадто безсердечним і «занадто заклопотаним», щоб надати пояснення.